Заморські території Франції: 13 земель на трьох океанах

Зміст статті

Коротко

Заморські території Франції — це 13 земель поза Європою: п’ять департаментів, п’ять спільнот, Нова Каледонія з особливим статусом, плюс безлюдні Кліппертон і Французькі Південні й Антарктичні території.
Там живе майже 2,9 мільйона людей. Усі постійні мешканці населених територій — громадяни Франції і, за паспортом, громадяни ЄС.
Юридично це не «колонії». Частина земель працює майже як департамент Іль-де-Франс, частина має власні закони, а Нова Каледонія стоїть окремо після Нумейської угоди 1998 року.
Євро діє не всюди: у Тихому океані ходять франки CFP. Шенген на заморську Францію не поширюється, навіть якщо в паспорті стоїть французьке громадянство території.
Саме ці острови й Гвіана дають Франції одну з найбільших виключних економічних зон світу — близько 11 мільйонів км² моря.
Найгостріші вузли зараз — Нова Каледонія після заворушень 2024 року і Майотта після циклону Чідо та суперечки з Коморськими Островами.

Якщо тримати в голові лише цей каркас, уже легше читати новини з Нумеа чи Мамудзу і не плутати їх із незалежними державами Африки. Далі — як ця машина зібрана насправді, і де саме люди найчастіше підставляються.

Заморські території Франції — це всі землі Французької Республіки за межами європейського «шестикутника». Їх тринадцять. Вони лежать у Карибському басейні, біля берегів Канади, в Південній Америці, в Мозамбіцькій протоці, в Індійському океані, у південній Пацифіці і навіть формально в Антарктиді. Населення — майже 2,9 мільйона на початок 2026 року. Це не екзотичний додаток до карти, а повноцінна частина держави, з депутатами в Національних зборах, сенаторами і французьким паспортом у кишені.

У розмовній французькій досі живе абревіатура DOM-TOM. Вона зручна, як стара наклейка на валізі, і так само застаріла. Після конституційної реформи 2003 року офіційно кажуть DROM-COM: заморські департаменти й регіони плюс заморські спільноти. Нова Каледонія в цю схему взагалі не лізе — у неї свій розділ Конституції. Кліппертон і південні землі теж окремі. Тому фраза «заморські території Франції» в пошуку працює як парасолька: під нею ховається кілька різних правових режимів, дві валюти і дуже різна дистанція від Парижа.

Навіщо це знати не географу. Бо Франція з огляду на ці землі присутня в Америці, Африці, Океанії й Антарктиці одночасно. У неї 12 часових поясів — більше, ніж у США чи Росії. Космічний порт у Куру, нікель Нової Каледонії, лагуни Полінезії і найактивніший вулкан Реюньйону — усе це не «курорти Франції», а елементи однієї держави. Нижче розкладаю статуси, список, гроші, ЄС, політику і те, як туди доїхати з українським біометричним паспортом.

Що саме вважають заморськими територіями Франції

Офіційно в Парижі кажуть France d’outre-mer або France ultramarine. Українською прижилися два варіанти: «заморські території» і «заморські володіння». Другий ближчий до старих підручників, перший — до того, як люди шукають у Google. Юридично коректніше говорити про заморські територіальні одиниці Республіки, бо слово «володіння» тягне колоніальний присмак, якого Конституція свідомо уникає.

Населені одиниці такі. П’ять заморських департаментів і регіонів: Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана, Реюньйон, Майотта. П’ять заморських спільнот: Сен-Мартен, Сен-Бартелемі, Сен-П’єр і Мікелон, Волліс і Футуна, Французька Полінезія. Окрема історія — Нова Каледонія. Без постійного населення — острів Кліппертон у Тихому океані біля Мексики і Французькі Південні й Антарктичні території, скорочено TAAF або ФПАТ. Разом виходить 13.

У практиці я вже кілька разів ловив себе на тому, що навіть добре освічені люди малюють Францію як пляму в Європі плюс «якісь острови на Мальдівах». Найбільше дивує не Таїті. Дивує Гвіана: це Південна Америка, кордон із Бразилією і Суринамом, євро в гаманці і європейський космодром у лісі. Площа — понад 83 тисячі км², тобто більше, ніж Чехія. І це один французький департамент.

Ще одне уточнення, без якого список «стрибає». Сен-Мартен і Сен-Бартелемі до 2007 року входили до Гваделупи. Потім відділилися і стали окремими спільнотами. Майотта довго була спільнотою, а 31 березня 2011-го стала 101-м департаментом. Тому старі таблиці на 11 рядків або з підписом «чотири DOM» уже не працюють. Якщо бачите «DOM-TOM» у брошурі турагенції — це маркетинг, не право.

Чим відрізняються статуси: DROM, COM і все, що не лізе в схему

Різниця не в пальмах і не в відстані до Парижа. Різниця в тому, як на територію сідає французький закон. Конституція розкладає це на дві полиці: стаття 73 і стаття 74. До цього ще Title XIII для Нової Каледонії. Звучить сухо, але саме тут ховається відповідь на питання «це Франція чи майже окрема країна».

Заморські департаменти і регіони

DROM — це Гваделупа, Мартиніка, Гвіана, Реюньйон і Майотта. Працює принцип законодавчої тотожності: закон, ухвалений у Парижі, діє автоматично, як у Ліоні чи Бресті. Його можна адаптувати під місцеві умови, але базова логіка — «ми частина Франції, просто далеко». Євро, префект, регіональна рада, соцзахист, шкільні програми. Депутати й сенатори їдуть у метрополію як рівні, не як спостерігачі.

У ЄС ці п’ять плюс Сен-Мартен мають статус найвіддаленіших регіонів, outermost regions. Це важливо. Директиви Союзу там діють, гроші структурних фондів теж, митний простір ЄС — так. Шенгену все одно немає: контроль на кордоні свій. Майотта найпізніше зайшла в цей клуб і досі найбідніший департамент і Франції, і всього ЄС. Це не метафора, а статистика рівня життя.

Заморські спільноти

COM живуть за принципом законодавчої спеціалізації. Французький закон не падає на острів сам. Його треба поширити окремо, а решту поле місцева асамблея засіває своїми правилами. Оборона, громадянство, валюта, зовнішня політика, правосуддя лишаються за Парижем. Податки, земля, місцева економіка, часто освіта й навіть цивільне право — уже ближче до місцевих рук. Автономія різна: Полінезія ближча до «країни», Волліс і Футуна — до звичаєвих королівств під французьким прапором.

До COM входять:

Сен-П’єр і Мікелон — два острови біля Ньюфаундленду, останній уламок Нової Франції в Північній Америці.
Сен-Мартен — північ острова, південь якого є нідерландським Сінт-Мартеном.
Сен-Бартелемі — маленький, дорогий, зі шведським епізодом в історії і столицею Густавією.
Волліс і Футуна — три королівства Увеа, Сігаве і Ало, близько 11 тисяч жителів, площа суші 142 км².
Французька Полінезія — 118 островів у п’яти архіпелагах, столиця Папеете на Таїті, статус «заморської країни» всередині категорії COM.

Після такого переліку видно, чому одне слово «спільнота» нічого не пояснює. Сен-Бартелемі живе з люксового туризму і в 2012-му вийшов із митного союзу ЄС. Волліс і Футуна живуть зі звичаю, грошових переводів і французького бюджету. Полінезія має власний уряд і довгий рахунок за ядерні випробування на Муруроа і Фангатауфа в 1966–1996 роках.

Нова Каледонія, TAAF і Кліппертон

Нова Каледонія — не COM і не департамент. Після Нумейської угоди 1998-го це спільнота sui generis: поступова передача повноважень, власний конгрес, обмежений корпус виборців на провінційних виборах, три референдуми про незалежність. Референдуми 2018, 2020 і 2021 років формально зберегли територію у складі Франції. Останній бойкотували канаки, явка впала, тож політично питання не «закрилося», хоч юридично третій раз уже відбувся.

TAAF — Французькі Південні й Антарктичні території. Постійних жителів немає, є сезонні науковці. Сюди входять Кергелен, Крозе, острови Сен-Поль і Амстердам, Розсіяні острови в Мозамбіцькій протоці і Земля Аделі в Антарктиді. Земля Аделі підпадає під Антарктичний договір: претензії на суверенітет заморожені. Адміністрація сидить не «на місці», а в Сен-П’єрі на Реюньйоні.

Кліппертон, він же острів Пристрасті, — кораловий атол на схід від Мексики, без населення. Це державне майно Франції, не спільнота. Іноді туди заходять науковці й військові. Атол крихітний, зате морська зона навколо нього величезна. На карті він виглядає як крапка. У морському праві — як важіль.

Режим	Що це означає	Хто так живе	Валюта	ЄС
DROM (ст. 73)	Французький закон діє за замовчуванням, можливі адаптації	Гваделупа, Мартиніка, Гвіана, Реюньйон, Майотта	євро	найвіддаленіші регіони
COM (ст. 74)	Місцеве право як норма, французьке — якщо поширили	Сен-Мартен, Сен-Бартелемі, Сен-П’єр і Мікелон, Волліс і Футуна, Полінезія	євро або франк CFP	змішано: Сен-Мартен у ЄС, решта OCT
Sui generis / особливі	Окремі статути, пряме управління або угода з Парижем	Нова Каледонія, TAAF, Кліппертон	франк CFP або євро в обліку	Нова Каледонія — OCT, решта поза схемою ЄС

Таблиця груба, як будь-яка схема. Сен-Мартен сидить одразу в двох світах: спільнота за французьким правом і outermost region для Брюсселя. Сен-Бартелемі — спільнота, але вже не частина митниці ЄС. Якщо запам’ятати лише «п’ять департаментів майже як метрополія, решта автономніші», для новин цього вистачить. Для візи, податків і митниці — уже ні.

Повний список: де вони лежать і скільки людей живе

Цифри населення нижче — оцінки на 2022–2026 роки, зведені передусім за даними INSEE та місцевих переписів. Вони рухаються: Волліс і Футуна худнуть через від’їзд, Майотта і Гвіана ростуть, Мартиніка і Гваделупа потихеньку втрачають людей. Тому «точність до людини» тут самообман. Порядок величин — ні.

Територія	Океан / регіон	Столиця	Населення	Площа, км²	Статус
Реюньйон	Індійський океан	Сен-Дені	близько 911 тис.	2 504	DROM
Гваделупа	Кариби	Бас-Тер	близько 383 тис.	1 628	DROM
Мартиніка	Кариби	Фор-де-Франс	близько 359 тис.	1 128	DROM
Майотта	Мозамбіцька протока	Мамудзу	близько 338 тис.	374	DROM
Французька Гвіана	Південна Америка	Каєнна	близько 299 тис.	83 534	DROM
Французька Полінезія	Тихий океан	Папеете	близько 280 тис.	близько 4 200	COM
Нова Каледонія	Тихий океан	Нумеа	близько 265 тис.	18 576	sui generis
Сен-Мартен	Кариби	Маріго	близько 31 тис.	53	COM
Волліс і Футуна	Тихий океан	Мата-Уту	близько 11 тис.	142	COM
Сен-Бартелемі	Кариби	Густавія	близько 11 тис.	25	COM
Сен-П’єр і Мікелон	Північна Атлантика	Сен-П’єр	близько 5,8 тис.	242	COM
TAAF / ФПАТ	Південь Індійського океану, Антарктида	немає постійної	сезонні станції	сотні тисяч з Землею Аделі	заморська територія
Кліппертон	східна Пацифіка	немає	безлюдний	кілька км²	державне майно

Реюньйон — абсолютний важковаговик за кількістю людей. Гвіана — за сушею. Полінезія — за морем: її виключна економічна зона тягнеться на мільйони квадратних кілометрів навколо атолів, які самі по собі крихітні. Сен-П’єр і Мікелон за населенням менші за середнє українське селище міського типу, але це Франція за кілька десятків кілометрів від Канади, з багетом, євро і власним часовим поясом.

Географічно зручно ділити не за статусом, а за водою.

Атлантика і Кариби: Гваделупа, Мартиніка, Сен-Мартен, Сен-Бартелемі, Сен-П’єр і Мікелон, плюс материкова Гвіана.
Індійський океан: Реюньйон, Майотта, TAAF із Розсіяними островами.
Тихий океан: Нова Каледонія, Волліс і Футуна, Французька Полінезія, Кліппертон.

Такий поділ одразу показує індо-тихоокеанську логіку Парижа. Сім із тринадцяти одиниць стоять в Індійському й Тихому океанах. Коли французький президент говорить про «індо-тихоокеанську державу», він має на увазі не кав’ярні Ліону, а Нумеа, Папеете і Сен-Дені.

Євро, франк CFP і Європейський Союз — де саме плутанина

Гроші розкладаються просто, якщо не тягнути на карту європейську звичку. Євро — у п’яти DROM, на Сен-Мартені, Сен-Бартелемі та Сен-П’єрі і Мікелоні. Франк CFP, він же франк Тихого океану, — у Новій Каледонії, Французькій Полінезії, Волліс і Футуні. Курс жорстко прив’язаний: 1000 франків CFP = 8,38 євро. Це не «місцева екзотика», а окремий емісійний інститут, що існує з повоєнного часу.

З ЄС ще заплутаніше, і саме тут ламаються туристичні форуми. Найвіддаленіші регіони ЄС від Франції — Гваделупа, Мартиніка, Гвіана, Реюньйон, Майотта і Сен-Мартен. Це територія Союзу. Решта населених земель — заморські країни і території, OCT: асоційовані, не члени. Люди там усе одно громадяни Франції, отже громадяни ЄС. Вони можуть жити і працювати в Парижі. А ось шенгенська віза, отримана «на Європу», на Реюньйон чи Таїті не діє. І навпаки.

Помічав одну й ту саму помилку в розмовах про відпустку: людина має шенген, дивиться прямий рейс на Сен-Дені і вважає, що «це ж Франція». Формально так. Прикордонно — ні. Заморська Франція поза Шенгеном. Для частини національностей, зокрема для громадян України з біометричним паспортом, короткостроковий в’їзд на багато цих територій безвізовий. Але це окремий режим, не «бонусний Шенген». Якщо маршрут Париж + Реюньйон, рахуйте два різні вхідні правила, не одне.

За даними фактушів Європейського парламенту про outermost regions, ці землі входять у правовий простір ЄС попри відстань. На практиці це означає європейські фонди, спільний ринок і водночас постійні винятки: сільське господарство, рибальство, транспорт, державна допомога. Брюссель визнає «острівність і віддаленість» як структурну ваду. Місцеві ж часто відчувають це як подвійну залежність — і від Парижа, і від Брюсселя, без відчуття, що ціни в магазині через це стали людяними.

Навіщо Франції ці землі, і чому вони не відпадають пачкою

Короткий цинічний список, без пафосу про «спільний ідеал», хоч фраза про свободу, рівність і братерство в Конституції справді є.

Море. Близько 11 мільйонів км² виключної економічної зони, з яких левова частка — не метрополія, а замор’я. Франція завдяки цьому в компанії найбільших морських держав світу.
Космос. Centre Spatial Guyanais у Куру працює з 1968 року. Близькість до екватора дає ракетам бонус швидкості. Ariane стартує не з Провансу, а з Гвіани.
Ресурси. Нікель Нової Каледонії. Золото Гвіани, легальне і не дуже. Риба, рідкісні землі на шельфі, потенціал глибоководного видобутку, про який політики говорять обережніше, ніж екологи.
Військові точки і прапор в Індо-Тихоокеанському регіоні. Бази, патрулювання, присутність поруч із Австралією, Японією, Китаєм — без потреби «заходити гостем».
Люди, які не проголосували «геть». Майотта кілька разів обирала Францію, а не Коморські Острови. Нова Каледонія тричі формально сказала «залишаємося», хоч третій раз і з білим прапором бойкоту.

Зворотний бік цього списку — гроші метрополії. Заморські економіки хронічно імпортують майже все, від молока до турбіни. Безробіття в департаментах структурно вище, ніж у континентальній Франції. «Дорожнеча життя», vie chère, — політичне кліше Карибів і Реюньйону, бо логістика через океан б’є по ціннику, а зарплати й трансферти підтягують попит. Незалежні сусіди часто бідніші. Саме ця вилка — французький паспорт і європейська медицина проти місцевої гідності й високих цін — тримає статус-кво міцніше за будь-яку промову з Єлисейського палацу.

Є ще історія, яку не варто замазувати туристичним глянцем. Гваделупа, Мартиніка, Гвіана, Реюньйон виросли з плантацій і рабства, скасованого 1848 року. Департаменталізація 1946-го мала стерти колоніальний ранг і зробити жителів «такими ж французами». Частково спрацювало: громадянство, школа, лікарня. Частково ні: соціальні розриви, хлордекон на бананових полях Антильських островів, ядерний рахунок Полінезії, земельне питання канаків. Тому розмова «це вже не колонії» юридично правильна і політично incomplete. Так і пишеться: incomplete, бо красивого кінця речення тут немає.

Дві гарячі точки: Нова Каледонія і Майотта

Якщо заморська Франція потрапляє в світові новини, майже завжди це один із двох сюжетів. Або Нумеа. Або Мамудзу. Решта живе тихіше, хоч ураган Ірма 2017-го на Сен-Мартені теж вибив територію з колії на роки.

Нова Каледонія. Корінний народ — канаки. Європейські поселенці, «кальдоші», плюс спільноти з Волліс і Футуни, Полінезії, Азії. Нікель. Нумейська угода мала розтягнути деколонізацію в часі і зняти напругу. Референдуми 4 листопада 2018-го і 4 жовтня 2020-го дали «ні» незалежності, причому частка «так» виросла з приблизно 43% до майже 47%. 12 грудня 2021-го третє голосування зірвалося політично: канацькі сили бойкотували його на тлі пандемії, «ні» виграло з явки близько 44%. Далі мала народитися нова угода. Замість неї в травні 2024-го вибухнули заворушення через спробу розширити корпус виборців на провінційних виборах. Загинули щонайменше 13 людей, Palais ввів надзвичайний стан, реформу підвісили. Це не «етнічний конфлікт з підручника», а суперечка про те, хто має право вирішувати майбутнє острова, якщо міграція з метрополії й сусідніх територій постійно змінює пропорції.

Майотта. Острів архіпелагу Коморських Островів, який 1974–1976 року обрав Францію, тоді як три інші острови пішли в незалежність. Коморські Острови досі претендують на Майотту, ООН цю претензію неодноразово підтримувала політично, Франція посилається на волю місцевих референдумів. 2011-го острів став департаментом — і це підсилило притягання для мігрантів із Анжуана: французьке свідоцтво про народження, лікарня, школа. Тиск на воду, житло, лікарні величезний. У грудні 2024 року циклон Чідо, шторм четвертої категорії, зніс значну частину хаотичної забудови. Макрон прилетів із допомогою, відновлення рахують роками. Майотта залишається найбіднішим департаментом Республіки. І водночас — зовнішнім кордоном ЄС у Мозамбіцькій протоці.

За досвідом читання французької преси, ці дві історії часто звалюють в один котел «проблемне замор’я». Це лінь. Нова Каледонія — питання суверенітету, нікелю й колоніального поселення в Океанії. Майотта — питання кордону, міграції й держави, яка дала департамент, не давши інфраструктури під демографію. Ліки різні. Навіть тон розмови інший.

Як туди доїхати з України і що ламається в логіці «це ж Франція»

Короткостроково, до 90 днів протягом 180, громадяни України з біометричним паспортом мають безвіз на більшість населених заморських територій Франції. Розширення на Полінезію, Сен-Бартелемі і Сен-Мартен якраз закрило давні діри. Довше ніж три місяці — уже національна віза, не шенгенська наклейка. Окремий казус: шенген, виданий «на Париж», не відкриває автоматично Реюньйон, Гвіану чи Нумеа. І французька заморська віза не замінює Шенген, якщо далі летите в Ліон.

Практичний мінімум перед квитком:

Перевірити саме ту територію на France-Visas, не «Францію взагалі». Правила Сен-П’єра і Майотти можуть розходитися в дрібницях.
Не плутати єврозону з паспортним контролем. На Мартиніці розрахуєтесь євро, а штамп поставлять не шенгенський.
Закладати пересадку. Прямих рейсів з України немає. Типові хаби — Париж, Стамбул, іноді Найробі чи Маврикій для Реюньйону, Токіо чи Окленд для Пацифіки.
Пам’ятати сезон. Циклони в Індійському океані та на Антилах, дощі в Гвіані, дорожнеча високого сезону на Таїті.
Не їхати «на око» в Майотту як на пляжну альтернативу Реюньйону. Після Чідо і на тлі міграційної напруги це інша історія, не сусідній курорт.

Після цього списку лишається банальність, яку все одно повторюють погано. Медична страховка, жовта гарячка для Гвіани, москіти, дорожнє лівостороннє ніде тут немає — у французьких землях правосторонній рух, навіть якщо сусідні острови їздять інакше. Мова — французька. Креольські мови Антильських островів і Реюньйону, полінезійські, шімаоре на Майотті, канацькі мови — живі, але адміністрація говорить по-французьки. Без французької на Волліс і Футуні ви турист у вакуумі. На Реюньйоні якось вигребете.

Де люди постійно плутаються

Є набір помилок, який кочує з тексту в текст. Частина з них уже сидить у шкільних атласах.

«Франція має чотири заморські департаменти». Було. З 2011-го їх п’ять. Майотту забувають найчастіше.
«DOM-TOM — офіційна назва». Ні. Це розмовний burbon, який пережив реформу 2003 року.
«Гвіана — в Африці, бо поруч із Реюньйоном на поганій карті». Гвіана в Південній Америці. Реюньйон — на схід від Мадагаскару. Між ними півпланети.
«Усі заморські землі в ЄС і в євро». Ні і ні. Полінезія, Нова Каледонія, Волліс — франк CFP і статус OCT.
«Шенген покриває Реюньйон, бо це Франція». Не покриває.
«Це колонії, як у XIX столітті». Юридично — ні. Політично дебати про неоколоніальний характер трансфертів і префектів нікуди не ділися, особливо в Нумеа і на Антильських островах.
«Нова Каледонія вже вийшла» або «вже остаточно лишилась». Не вийшла. «Остаточно» після 2021 і 2024 років сказати не може ніхто чесний.

Окремо про мову карти. Українською варто писати Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана, Реюньйон, Майотта, Сен-Мартен, Сен-Бартелемі, Сен-П’єр і Мікелон, Нова Каледонія, Волліс і Футуна, Французька Полінезія, Кліппертон, Французькі Південні й Антарктичні території. Калька «Гайана» плутає з незалежною Гаяною. «Таїті» — це острів, не вся Полінезія. «Сен-Бартет» у туристичних сторіс — це Сен-Бартелемі, так, той самий.

Ще дрібниця, яка тішить перфекціоністів і дратує всіх інших. Франція через замор’я присутня в усіх океанах, крім Північного Льодовитого. 12 часових поясів. Коли в Парижі полудень, на Волліс і Футуні вже завтрашній вечір, а на Кліппертоні глибока ніч попередньої доби. Держава, яка вміщується в голові як «Париж і сир», насправді прокидається хвилями. Це не поетичний образ. Це розклад міністерських відеоконференцій.

Що з цим робити, якщо тема вам реально потрібна

Для карти в голові тримайте три яруси, не тринадцять прапорців. Перший: п’ять департаментів — майже метрополія, євро, ЄС. Другий: спільноти з різною автономією, від Сен-П’єра до Папеете. Третій: Нова Каледонія як політичний вузол, плюс дві безлюдні території заради моря, науки й статусу. Усе, що не сідає на ці яруси, — виняток, і винятків якраз вистачає, щоб ламати схему.

Якщо збираєтесь їхати — відкривайте France-Visas на конкретний топонім і не вірте авіапошуку, який підписує Реюньйон як «France, Europe». Якщо пишете роботу чи просто хочете не ганьбитись у розмові — звіряйте населення й статуси з INSEE, не з туристичним блогом 2014 року. Якщо стежите за політикою — дивіться Нумеа і Мамудзу окремими вкладками, не спільною стрічкою «заморські протести».

А якщо потрібна одна чесна фраза на запам’ятовування, то ось вона. Заморські території Франції — це не курортний додаток до Європи, а 13 різних способів лишатися однією державою на трьох океанах, з майже 2,9 мільйона людей, двома валютами і морською зоною, через яку Париж взагалі має право говорити голосніше, ніж дозволяє розмір метрополії. Далі вже смак: вулкан Реюньйону, космодром Куру чи нікель Нумеа. Карта від цього не зміниться. Зміниться лише те, чи бачите ви на ній Францію цілою.

Кількість переглядів: 4