Коротко
- Найбільший продавець сирої нафти у світі — Саудівська Аравія: у 2024 році близько 191 млрд доларів і понад 6 млн барелів на добу.
- Далі за вартістю поставок ідуть Росія, США, ОАЕ, Канада й Ірак. П’ятірка тримає більше половини світової торгівлі сирою нафтою.
- Видобуток і експорт — різні речі. США давно перші за видобутком, але самі спалюють стільки, що за чистим продажем поступаються Перській затоці.
- ОПЕК уже не «половина ринку». Після виходу Анголи й ОАЕ в організації 11 країн, а квоти все частіше обходять.
- Для України це історія імпорту, не експорту: власний видобуток покриває кілька відсотків споживання нафтопродуктів.
- Найвужче місце на карті — Ормузька протока: через неї в спокійні роки йде близько п’ятої частини світової нафти.
Країни експортери нафти — це не просто список «багатих на свердловини». Це карта того, хто реально продає барелі за кордон, хто їх спалює вдома і хто лише переганяє чужу сировину через свій порт. Якщо дивитися на гроші, а не на пресрелізи, картина 2024 року виглядає так: Саудівська Аравія попереду з великим відривом, далі щільна група з Росії, США, ОАЕ, Канади та Іраку. Разом перша п’ятірка закриває близько 52% світової торгівлі сирою нафтою, а перші п’ятнадцять — уже понад 90%.
Цифри нижче — переважно про сиру нафту, код 2709 у митній статистиці. Нафтопродукти (бензин, дизель, мазут) — окрема історія: там у лідерах часто з’являються Нідерланди, Індія чи Сінгапур, бо там стоять гігантські НПЗ і хаби. Плутати ці два потоки — найшвидший спосіб отримати кривий рейтинг.
Глобальний ринок сирої нафти у 2024-му тягнув на 1,26 трлн доларів. Це більше, ніж рік раніше, але все ще далеко від піку 2022-го, коли ціни злетіли після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Барель живе своїм життям, і рейтинг експортерів від цього теж сіпається: хтось виграє на обсязі, хтось — на сорті й ціні.
Видобуток і експорт — не одне й те саме
У практиці цю плутанину бачу постійно. Людина відкриває новину «США — найбільший виробник нафти» і робить висновок, ніби Америка ще й найбільший продавець. Ні. Видобуток показує, скільки підняли з надр. Експорт — скільки виїхало за кордон. Між цими числами стоїть внутрішнє споживання, НПЗ, запаси й імпорт інших сортів.
США у 2025 році видобували рекордні 13,6 млн барелів сирої нафти на добу — так рахує Energy Information Administration. Це приблизно на 40% більше, ніж у Саудівської Аравії чи Росії. І водночас американці самі є найбільшим споживачем у світі. Частину легкої сланцевої нафти вони продають, а важку сировину для прибережних заводів усе одно купують. Тому країна може бути і експортером, і імпортером в один і той самий місяць. Звучить дивно, але для нафти це норма.
Китай узагалі окремий випадок. Видобуває понад 4 млн барелів на добу — тобто входить у світову десятку виробників — і майже нічого не експортує. Усе йде на власні заводи. Венесуела навпаки: найбільші доведені запаси на планеті, близько 303 млрд барелів, а на експорті ледве тримається в третьому десятку. Запаси в землі не дорівнюють танкеру в морі.
- Виробник №1 не зобов’язаний бути продавцем №1.
- Великі запаси нічого не гарантують, якщо немає труб, портів і працюючих родовищ.
- Країна може експортувати один сорт і імпортувати інший — це не «помилка статистики».
- Реекспорт через Роттердам чи Сінгапур малює в таблицях «експортерів», яких насправді немає серед видобувників.
Ось чому нижче я розділяю вартість поставок і фізичний обсяг. Іноді місця в рейтингу не збігаються. Канадська важка нафта дешевша за легкий сорт з Перської затоки, тож Канада за барелями вища, ніж за доларами.
Рейтинг найбільших продавців сирої нафти
Дані за 2024 рік — найповніший зріз, який зараз можна скласти без натяжок. Джерело вартості — International Trade Centre, Trade Map. Обсяги в барелях на добу — суміжна торговельна статистика за той самий рік. Цифри округлені.
| Країна | Експорт, млрд $ | Частка світу | Обсяг, млн бар./добу |
|---|---|---|---|
| Саудівська Аравія | 191,1 | 15,2% | 6,05 |
| Росія | 122,5 | 9,7% | 4,52 |
| США | 118,5 | 9,4% | 4,11 |
| ОАЕ | 114,9 | 9,1% | 2,72 |
| Канада | 107,5 | 8,5% | 3,57 |
| Ірак | 98,4 | 7,8% | 3,36 |
| Норвегія | 49,7 | 4,0% | 1,69 |
| Бразилія | 45,0 | 3,6% | 1,71 |
| Казахстан | 42,9 | 3,4% | 1,43 |
| Нігерія | 38,4 | 3,1% | 1,52 |
Зауважте розрив після шостого місця. Ірак ще в «важкій вазі», а з Норвегії починається інша ліга: 40–50 млрд доларів замість 100. Далі йдуть Кувейт, Ангола, Лівія, Оман, Мексика. Окремо — Гаяна: 18,2 млрд доларів і стрибок більш ніж у 2,5 раза за рік. Про неї нижче, бо це рідкісний випадок, коли новачок реально змінює карту.
Ще один нюанс, який майже ніхто не проговорює в коротких рейтингах. ОАЕ продали менше барелів, ніж Канада, але виручили більше грошей. Легша сировина, інший кошик контрактів, інша логістика. «Хто перший» залежить від того, чим ви міряєте — тоннами чи доларами.
Близький Схід: де стоїть центр ваги
Саудівська Аравія тримає перше місце не тому, що «так склалося історично», а тому, що в неї збігаються три речі: величезні запаси (близько 267 млрд барелів, другі у світі), дешевий видобуток і запас вільних потужностей. Коли ОПЕК+ ріже квоти, саме Ер-Ріяд може прибрати з ринку мільйон барелів і не збанкрутувати наступного місяця. Нафта й газ усе ще дають близько 40% саудівського ВВП і понад 70% експортної виручки — навіть після років розмов про «диверсифікацію».
Внутрішнє споживання в королівстві теж не маленьке, близько 3,7 млн барелів на добу. Тому з видобутку 9–11 млн «на продаж» іде не все. Але й 6 млн барелів експорту сирої нафти — це окрема економіка, більша за багато країн. Основний покупець — Азія. Для ОПЕК загалом Азія забирає близько трьох чвертей сирого експорту.
Ірак, Кувейт, Іран, ОАЕ
Ірак — шостий за вартістю і дуже високий за обсягом. Бюджет країни сидить на нафті майже повністю, а інфраструктура після десятиліть війн так собі: труби, порти, облік. Кувейт менший, але стабільніший. Іран офіційно показує скромніші цифри через санкції; реальний потік, переважно в Китай, у торговельній статистиці часто недорахований. Це якраз той випадок, де «цифра в таблиці» і «танкер у морі» можуть розходитися.
ОАЕ — окремий персонаж. Дубай давно живе фінансами й логістикою, Абу-Дабі — нафтою. У травні 2026-го емірати вийшли з ОПЕК: хотіли качати більше, ніж дозволяла квота, плюс політичний фон у регіоні став занадто важким. Для ринку це сигнал. Організація, яка втрачає ще одного великого гравця після Анголи, виглядає вже не як залізний картель, а як клуб із дірявими правилами.
Америка: сланці, піски і новий гравець
США стали чистим експортером нафти й нафтопродуктів на межі 2019–2020 років — уперше за десятиліття. Сиру нафту вони продають у Європу, Азію, Мексику. Водночас узбережжя Мексиканської затоки досі любить важкі сорти, тож імпорт нікуди не дівся. Якщо вам кажуть «Америка енергетично незалежна», уточнюйте: незалежна в сумі барелів, не в кожному сорті окремо.
Канада — четвертий-п’ятий експортер, залежно від метрики, і майже безальтернативний постачальник для США. Нафтові піски Альберти дають важку сировину, яку женуть трубами на південь. Без американського ринку канадський експорт просто не має куди подітися в таких обсягах. Це і сила, і вразливість.
Бразилія і Гаяна
Бразилія вийшла в топ-10 завдяки глибоководним родовищам presalt. Країна входить до ширшого формату ОПЕК+, але живе своїм ритмом: внутрішній ринок великий, Petrobras качає і для себе, і на експорт. Місце в таблиці — восьме, з тенденцією вгору.
Гаяна — історія, яку досі багато хто пропускає. Ще десять років тому це була економіка рису й бокситів. Потім блок Stabroek, ExxonMobil, і видобуток з нуля до приблизно 750 тис. барелів на добу у 2025-му, а в окремі місяці вже під 900 тис. Експорт сирої нафти у 2024-му злетів до 18,2 млрд доларів. Помічав: коли показуєш цю цифру людям, які слідкують лише за ОПЕК, вони кілька секунд мовчать. Бо в голові «нафтові країни» — це завжди Затока, ніколи — маленька держава в Південній Америці.
Для Європи гаянська сировина стала одним із замінників російської після 2022-го. Спочатку барелі йшли переважно в Америку й Європу, потім відкрилася Азія. Якщо плани на Uaru та інші проєкти не зірвуться, до кінця десятиліття країна може перетнути 1 млн барелів на добу. Для 800 тисяч населення це і шалені гроші, і шалений ризик «голландської хвороби».
Європа і Євразія: Норвегія, Казахстан, Росія
Норвегія — єдиний великий європейський експортер сирої нафти, який не грає в ОПЕК. Поле Johan Sverdrup у 2024-му дало рекордні 260 млн барелів за рік. Це одне родовище. Для ЄС після ембарго проти Росії норвезькі поставки стали не «одним із варіантів», а базою. У першому кварталі 2026-го Норвегія була другим партнером ЄС з імпорту нафти після США.
Казахстан — дев’яте місце у світі й третій постачальник нафти для ЄС. Тут є гіркий нюанс. Основний маршрут — трубопровід КТК до чорноморського порту, і він іде через російську територію. Тобто країна продає свою нафту, але логістика частково залежить від держави, яка веде війну. Звідси постійні розмови про обхідні шляхи, які роками буксують.
Росія у 2024-му лишалася другим експортером за вартістю — 122,5 млрд доларів. Європейський ринок після ембарго майже закрився: у статистиці Євростату на початку 2026-го частка Росії в імпорті нафти ЄС впала нижче 1%. Барелі поїхали в Китай та Індію, часто зі знижкою й через «тіньовий флот». Це не зникнення експортера, це зміна покупця. Для українського читача різниця важлива: гроші за нафту країна-агресор усе ще отримує, просто не з Роттердама.
Африка: багато прапорів, нерівний потік
Нігерія — десяте місце і найбільший експортер континенту. Запаси солідні, видобуток хронічно нижчий за потенціал: крадіжки з труб, старі родовища, періодичні простої. Ангола в 2024-му вийшла з ОПЕК саме через квоти — міністр прямо сказав, що країні від членства «нічого не світить». Лівія скаче від місяця до місяця: то порт відкритий, то знову стрілянина навколо родовищ. Алжир більше сильний у газі, ніж у сирій нафті.
- Нігерія: великий експорт, слабка передбачуваність.
- Ангола: свідомий вихід з картелю заради власного обсягу.
- Лівія: якісна легка нафта і політичний хаос.
- Конго, Габон, Екваторіальна Гвінея: малі члени ОПЕК з малими квотами.
Африканський експорт легко випадає з новин, поки не станеться аварія на трубі або переворот. Для ринку це «хвіст» порівняно з Затокою, але для самих країн — майже весь бюджет.
ОПЕК і ОПЕК+: клуб, який уже не залізний
ОПЕК створили 14 вересня 1960 року в Багдаді п’ять країн: Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія і Венесуела. Логіка була проста — не дати міжнародним компаніям одноосібно різати ціну. Далі склад гуляв: приходили Катар, Індонезія, Лівія, ОАЕ, Алжир, Нігерія, Еквадор, Габон, Ангола, Екваторіальна Гвінея, Конго. Хтось виходив, хтось повертався.
Станом на 2026 рік у самій ОПЕК 11 членів: Алжир, Конго, Екваторіальна Гвінея, Габон, Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Нігерія, Саудівська Аравія, Венесуела. Ангола пішла з 1 січня 2024-го, ОАЕ — з 1 травня 2026-го. ОПЕК+ — ширша конструкція з 2016 року: до картелю плюсуються Росія, Казахстан, Азербайджан, Оман, Мексика та ще кілька виробників. Разом це досі великий шмат пропозиції, але вже не контрольний пакет світу.
- Міністри домовляються про квоти — хто скільки має качати.
- Саудівська Аравія тримає «подушку» вільних потужностей і може як різати, так і додавати обсяги швидше за інших.
- Частина членів регулярно качає понад квоту. Покарання майже немає.
- Не-ОПЕК (США, Канада, Бразилія, Гаяна, Норвегія) на рішення картелю реагують ціною, а не дисципліною.
Звідси нерівність ринку. ОПЕК+ усе ще вміє смикнути ціну на кілька тижнів. Але епоха, коли Багдад чи Відень вирішували все, закінчилася разом зі сланцевою революцією в Техасі.
Куди їде нафта і де її можна зупинити
Сира нафта не «летить» країні-покупцю. Вона повзе трубою або пливе танкером через кілька вузьких горловин. Ормузька протока між Іраном і Оманом у 2024 році пропускала близько 20 млн барелів нафти й нафтопродуктів на добу — це приблизно 20% світового споживання рідин. Будь-яка стрілянина, міна чи «перевірка суден» тут одразу б’є по Brent.
Далі — Малаккська протока до Китаю, Японії, Кореї; Баб-ель-Мандеб і Червоне море; Суец; мис Доброї Надії, коли Червоне море закривають атаки на танкери. Після 2023–2024 років частина вантажів із Перської затоки пішла довгим шляхом навколо Африки. Це тижні в дорозі й дорожча страховка. Ціна бареля в такій схемі — це вже не лише видобуток, а ще й маршрут.
За спостереженнями після 2022-го, європейська карта змінилась швидше, ніж багато хто чекав. США, Норвегія, Казахстан стали трьома головними партнерами ЄС з нафти. Росію з цієї сімки прибрали. Схема спрацювала не тому, що Європа «раптом знайшла нову нафту», а тому, що вільні барелі вже були в США, Норвегії, Бразилії й Гаяні. Санкції без альтернативи закінчуються дефіцитом. З альтернативою — перестановкою прапорів на танкерах.
Україна в цій схемі — покупець, не продавець
Власний видобуток нафти в Україні — близько 7 тис. барелів на добу. Споживання нафтопродуктів — понад 200 тис. Різницю закриває імпорт. У першому півріччі 2025-го країна завезла 3,49 млн тонн нафти й нафтопродуктів на 2,82 млрд доларів. Головні постачальники за вартістю: Польща, Греція, Туреччина, Литва, США.
Це вже не радянська схема «труба з Росії — і все». Дизель і бензин заходять із європейських НПЗ, частково з американської сировини, частково з близькосхідної та середземноморської. Експорт українських нафтопродуктів копійчаний: кілька десятків тисяч тонн, переважно до Латвії. Ставити Україну в рейтинг країн-експортерів нафти немає жодного сенсу. Ставити в рейтинг залежних від чужого бареля — є.
Для нас практичний висновок простий. Коли стрибає Brent, у чек на заправці це приходить не миттєво, але приходить. Коли щось стається в Ормузі або на балтійських шляхах дизеля, український ринок відчуває це через польські й литовські оптові прайси. Ми не керуємо пропозицією. Ми сидимо на кінці ланцюга.
Типові помилки, коли дивляться рейтинг
Перша — мішати сиру нафту і нафтопродукти. Нідерланди в топі «експортерів» часто з’являються через Роттердам: зайшло морем, вийшло річкою й танкером далі. Це хаб, не родовище.
Друга — дивитися лише долари. Рік високих цін піднімає Саудівську Аравію й Ірак навіть при стабільному обсязі. Рік знижки на російську Urals опускає Росію в грошах сильніше, ніж у тоннах.
Третя — вірити запасам як рейтингу сили. Венесуела з 303 млрд барелів у таблиці запасів виглядає королевою. На причалі її майже не видно: важка нафта, розвалена галузь, санкції, брак інвестицій. Канада з меншими запасами продає в рази більше, бо є труба до США.
- Не плутайте виробника, експортера й власника запасів.
- Не порівнюйте 2022-й (пік цін) із 2024-м без поправки на барель.
- Не ставте Китай у «продавці» лише тому, що він багато качає.
- Не ігноруйте новачків на кшталт Гаяни: вони вже в грі.
Четверта помилка, уже політична. Після 2022-го частина людей вирішила, що «російська нафта зникла з ринку». Вона змінила адресу. Поки Індія й Китай купують, експорт живе. Європейське ембарго перекроїло маршрути, не обнулило свердловини.
Що з цим робити, якщо ви не міністр енергетики
Якщо вам потрібна робоча картина світу, тримайте два списки. Один — хто качає. Другий — хто продає. Для новин про ціну дивіться ОПЕК+, сланці США, Норвегію й будь-який заголовок про Ормуз. Для розуміння європейського дизеля — США, Норвегію, Казахстан і завантаження НПЗ у Польщі, Греції, Литві. Для України цього набору вистачає, щоб не ловитися на гучні рейтинги з картинкою бурової.
Матеріал — огляд ринку, не інвестиційна порада і не прогноз ціни. Барель уміє дивувати навіть тих, хто дивиться на нього щодня. Якщо ж ви просто хочете запам’ятати одну фразу: країни експортери нафти сьогодні — це Саудівська Аравія плюс щільна група з п’яти великих, а решта світу торгує вже в іншій ваговій. І цей клуб повільно роз’їжджається: хтось виходить з ОПЕК, хтось (як Гаяна) заходить у таблицю майже з нуля.
Leave a Reply