Коротко:
- Роман Дмитрович Горак народився 17 січня 1942 року в Городку на Львівщині, помер 16 листопада 2025-го у Львові.
- За освітою хімік, кандидат хімічних наук, але все життя віддав літературі та дослідженню спадщини Івана Франка.
- З 1993 до 2017 року очолював Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка.
- Автор десятків романів-есе, біографій українських письменників і понад 500 статей з літературознавства.
- Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2011 року (разом з Ярославом Гнатівим) за десятитомник про Франка.
- Член Національної спілки письменників України з 1988 року, заслужений працівник культури України.
Роман Горак — один із тих, хто зміг поєднати точну науку з глибоким літературним пошуком. Хімік за дипломом, він став одним із найплідніших дослідників життя і творчості Івана Франка, а також автором цілої серії біографічних романів-есе про майже забутих галицьких письменників. Його тексти читають і в університетах, і просто з полиці — бо вони живі, без зайвого академізму, але з величезною кількістю архівних деталей.
Коли говорять про сучасне франкознавство, ім’я Горака з’являється майже одразу. Двадцять чотири роки він керував головним музеєм Франка у Львові і перетворив його на справжній дослідницький центр. Паралельно писав, викладав, ставив п’єси, знімав документальні фільми. І все це — людина, яка починала кар’єру з органічної хімії та мала кілька винаходів у цій галузі.
Сьогодні, коли його вже немає, варто просто розкласти по поличках, ким він був і що залишив після себе. Не пафосно, а по суті.
Дитинство, освіта і несподіваний поворот
Народився Роман Дмитрович 17 січня 1942 року в Городку (тоді ще Городок Ягеллонський). Батьки — звичайна галицька родина. Школу закінчив місцеву: спочатку семирічку, потім десятирічку. Уже тоді багато читав, але вибрав хімію. У 1964-му закінчив хімічний факультет Львівського університету імені Івана Франка.
Далі — аспірантура, захист кандидатської дисертації з органічної хімії у 1971–1972 роках. Тема була складна, пов’язана з ефірами диселенфосфорних кислот. Працював у Бориславському НДІ органічної хімії, на заводі «Хімреактив», в Українському НДІ поліграфічної промисловості. З 1974 по 1993 рік — старший науковий співробітник Львівського медичного інституту. Мав близько шістдесяти наукових статей і авторських свідоцтв. Навіть брав участь у розробках, пов’язаних зі штучною кров’ю.
І раптом — різкий розворот. На початку 1990-х він уже активно публікував літературні тексти. У 1988-му став членом Спілки письменників. А в лютому 1993-го (за деякими даними — з 1992-го) очолив Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка. З того моменту хімія відійшла на другий план, хоча знання точних наук, мабуть, допомагали йому в роботі з архівами: дисципліна, увага до деталей, системність.
У практиці помічав, як часто люди з природничою освітою приносять у гуманітаристику інший рівень чіткості. Горак саме такий випадок.
Директор музею Франка: 24 роки роботи
Музей на вулиці Івана Франка, 150–152 — це не просто будинок, де жив Каменяр. Це місце, де зберігаються рукописи, особисті речі, бібліотека. Коли Горак прийшов, заклад потребував оновлення і нових підходів. Він зробив з нього відкритий дослідницький центр.
Під його керівництвом з’явилися нові експозиції, видавничі проєкти, наукові конференції. Сам директор постійно працював в архівах — і українських, і закордонних. Багато матеріалів про родину Франка, про його жінок, про останні роки життя він піднімав саме тоді. Пізніше ці знахідки лягли в основу його книг.
Паралельно з 2002 по 2018 рік він викладав на кафедрі історії української літератури Львівського університету — професор. Студенти згадували, що лекції були не сухими: він розповідав історії, які знав з перших рук, бо сам ходив тими стежками.
У 2017-му залишив посаду директора, але дослідження не припинив. Писав майже до останніх днів.
Творчість: романи-есе і повернення забутих імен
Горак писав переважно в жанрі роману-есе або повісті-есе. Це не чиста белетристика і не суха біографія. Це суміш: факти з архівів + художнє осмислення + особисте ставлення автора.
Найвідоміша рання книга — «Тричі мені являлася любов» (1983, перевидавалася кілька разів). Вона про кохання Івана Франка до Ольги Рошкевич, Целіни Журовської та інших. Багато хто вперше дізнався про драматичні деталі особистого життя Франка саме з цієї книжки. Вона виходила і в радянський час, і вже в незалежній Україні.
Далі пішли біографії майже забутих галицьких письменників:
- «Лесь Мартович» (1990, нове видання 2021)
- «Стефан Ковалів» (1998, перевидання 2024)
- «Микола Устиянович» (спільно з іншими авторами)
- «Трагедія Богдана Лепкого»
- книги про Тимофія Бордуляка, Івана Керницького, Ірину Вільде
Окремо варто згадати п’ятитомник (а згодом десятитомник) «Іван Франко», над яким він працював разом з Ярославом Гнатівим. Саме за цю роботу у 2011 році обидва отримали Шевченківську премію.
Є й краєзнавчі речі: «Городок» (1995, перевиданий 2023), нариси про Нагуєвичі, Криворівню, Жовківщину, Дрогобич. Горак добре знав малу батьківщину Франка і любив показувати, як місце впливало на людину.
Ще один важливий напрям — повернення заборонених або забутих текстів. Він упорядковував твори Богдана Лепкого («Мазепа»), Василя Будзиновського, Ольги Дучимінської, Марії Рошкевич. Багато хто з цих авторів знову з’явився на полицях саме завдяки його зусиллям.
Драматургія, кіно і радіо
Горак писав не тільки прозу. На сцені театру імені Марії Заньковецької йшли його п’єси: «Картка любові», «Артистка», «Поцілунок самотності», «Спогад про Саломею», «Божевільна». Деякі з них отримували нагороди на фестивалях, «Картка любові» витримала понад 250 показів.
Для телебачення він створив кілька документальних циклів про Франка: «Адреси пам’яті Івана Франка у Львові», «Іван Франко в Дрогобичі», «Рідне село». Працював і на радіо — цикл «Великі голоси Львівської опери».
Написав навіть лібрето до опери «Данило Галицький» композитора Михайла Волинського. Тобто людина працювала майже в усіх жанрах, де можна було говорити про українську культуру.
Нагороди і визнання
Окрім Шевченківської премії 2011 року, Горак мав:
- звання заслуженого працівника культури України;
- Львівську обласну премію імені Михайла Возняка;
- премію імені Івана Франка;
- звання почесного громадянина Городка;
- інші літературні та краєзнавчі відзнаки.
У 2024 році його нагородили орденом святого апостола Андрія Первозванного (церковна відзнака).
Але найважливіше визнання — це те, що його книги досі перевидають, а студенти філологічних факультетів читають їх як базові джерела.
Особисте життя і характер
Дружина — Надія Андріївна Горак (Пиріжок), художниця, викладач декоративно-прикладного мистецтва. Троє синів: Яким (музикознавець), Андрій (лікар-травматолог) і Іван (філолог). Родина трималася разом, і саме син Іван повідомляв про смерть батька.
За спогадами колег, Горак був людиною дуже працьовитою, іноді жорсткою до себе і до інших, коли йшлося про точність фактів. Не любив поверхневих розмов про Франка. Якщо щось стверджував — міг показати архівну довідку. При цьому мав галицьке почуття гумору і вміння розповідати історії так, що слухачі не помічали, як минає час.
Помер 16 листопада 2025 року у Львові. Поховали 18 листопада на міському цвинтарі в Городку — у рідному місті.
Що залишилося після нього
Спадщина Романа Горака — це не тільки книжки. Це метод: поєднання архівної роботи з живим письмом. Він показав, що біографію класика можна писати так, щоб її читали не тільки спеціалісти. І що малі імена галицької літератури варті окремої уваги.
Музей Франка, який він будував майже чверть століття, досі працює. Багато матеріалів, які він підняв, стали основою для подальших досліджень інших науковців. Його романи-есе про Мартовича, Коваліва, Лепкого зараз перевидають, бо вони залишаються найповнішими і найдоступнішими джерелами.
Якщо ви хочете глибше пізнати Івана Франка не через шкільні хрестоматії, а через людські історії — починайте з «Тричі мені являлася любов». Якщо цікавить галицька література кінця XIX — початку XX століття — беріть біографії, які написав Горак. Вони досі одні з найкращих у своєму жанрі.
А ще варто просто іноді заходити в музей на вулиці Франка у Львові. Там відчувається та робота, яку він робив роками — тихо, наполегливо і дуже по-справжньому.
Leave a Reply