Нафтопереробні заводи України: де вони і чи працюють

Зміст статті

Коротко

В Україні шість класичних НПЗ плюс Шебелинський газопереробний завод, який теж випускав бензин і дизель.
Проєктна потужність усієї системи — понад 50 млн тонн нафти на рік. Це в рази більше за внутрішній ринок пального.
До лютого 2022 року реально працювали лише Кременчук і Шебелинка. Разом вони закривали до 20% ринку світлих нафтопродуктів.
Після ракетних і дронових ударів повноцінна велика переробка фактично зупинилася. Країна живе на імпорті.
Власний видобуток нафти малий: лише «Укрнафта» в 2024 році дала 1,418 млн тонн. Навіть робочий гігант усе одно потребував би імпортної сировини.
Відновлення можливе, але це не «полагодити трубу». Це мільярди євро, нова логістика і завод, який знову стане мішенню.

Якщо шукаєте актуальну відповідь коротко: нафтопереробні заводи України на карті ще є. Як жива галузь — майже ні. Шість майданчиків з радянськими й навіть австрійськими коренями, красиві цифри проєктної потужності й порожні колони. Ринок бензину й дизелю вже кілька років тримається не на внутрішній переробці, а на бензовозах з Польщі, Румунії, Литви, Греції, Індії.

Я це пишу без драматичного шепоту. Галузь почала сипатися задовго до повномасштабного вторгнення. Ракети добили те, що вже ледь жевріло. Нижче — хто, де, якої потужності, чому зупинився і що з цим робити, якщо ви не міністр енергетики, а просто хочете розуміти, звідки пальне в баку.

Як із сирої нафти виходить бензин

НПЗ — це не «велика цистерна з краником». Це послідовність установок, де нафту спочатку розділяють на фракції, а потім доводять їх до товарного пального. Без вторинних процесів ви отримаєте багато мазуту й мало нормального бензину. Саме тут українські заводи історично програвали європейським.

Типовий ланцюжок виглядає так:

Електрознесолення і зневоднення — з нафти прибирають солі й воду, інакше колони з’їсть корозія.
Атмосферна перегонка (АВТ) — сировину нагрівають приблизно до 350 °C і розділяють на гази, бензинові фракції, гас, дизель і мазут.
Вакуумна перегонка — з мазуту за зниженого тиску дістають вакуумний газойль, який потім іде на крекінг.
Каталітичний крекінг і риформінг — «важке» ламають на бензин, октанове число піднімають.
Гідроочистка — сірку витягують воднем. Без цього Євро-5 не виходить, лише їдкий «совковий» дизель.

Глибина переробки на старих українських майданчиках трималася в районі 55–65%. У розвинених країнах норма — 80–90% і вище. Різниця не академічна. Вона означає: з тієї самої тонни нафти європейський завод робить більше світлого пального, менше мазуту й менше викидів. Наші гіганти проєктували ще під радянську енергетику, де мазут спокійно спалювали на ТЕС.

У практиці, коли пояснюю це людям поза галуззю, завжди малюю одну й ту саму картинку: проєктні 50 млн тонн — це не «ми можемо залити всю Європу». Це максимум установок, збудованих під іншу країну, іншу логістику й іншу якість пального. Завантаження більшості українських НПЗ уже в 2000-х падало до чверті, а то й нижче.

Скільки нафтопереробних заводів в Україні і де вони

Міжнародне енергетичне агентство рахує сім підприємств сумарною проєктною потужністю 50,4 млн тонн на рік — приблизно вчетверо більше за внутрішній ринок нафтопродуктів. У цей список входять шість класичних НПЗ і Шебелинський ГПЗ. Цифри по окремих майданчиках у різних звітах «плавають» на мільйон-два: хтось бере першу чергу, хтось — пік після розширення. Порядок величин такий.

Підприємство	Місто / область	Старт	Потужність, млн т/рік	Фактичний стан
Кременчуцький НПЗ (Укртатнафта)	Кременчук, Полтавська	1961–1966	18,6	Зупинений після ударів 2022–2023, інфраструктура сильно пошкоджена
Лисичанський НПЗ (ЛИНІК)	Лисичанськ, Луганська	1976	близько 16 (первинна переробка)	Не працює з 2012-го, з 2022-го — на окупованій території
Херсонський НПЗ	Херсон	1938	7,1	Зупинений у 2005-му «під реконструкцію», яка так і не сталася
НПК «Галичина»	Дрогобич, Львівська	1863	2,3–3,5	Стоїть з кінця 2000-х / початку 2010-х, банкрутство, борги на мільярди
Одеський НПЗ	Одеса	1938	2,8	Зупинений у 2010-му, коротке оживання 2013-го, далі простій і юридичний хаос
«Нафтохімік Прикарпаття»	Надвірна, Івано-Франківська	1897	2,6	Зупинений у 2008–2009 роках
Шебелинський ГПЗ	Харківська область	1960	близько 1,0	До війни працював, далі — удари й зупинка повноцінної роботи

Дивитися треба не на лівий стовпчик «млн тонн», а на правий. Проєктна потужність без сировини, каталізаторів і ринку — це табличка на прохідній. Нижче розберемо кожен майданчик окремо, бо історії в них різні, хоч фінал схожий.

Кременчуцький НПЗ: колишній флагман

Це найбільший нафтопереробний завод України. Проєктна потужність первинної переробки — 18,6 млн тонн на рік. Будівництво почалося на початку 1960-х: перші установки запустили 1961-го, як окреме підприємство завод часто датують 1966 роком. Працював на українській, російській, казахській, азербайджанській нафті. Тримав трубопроводи зі сходу країни і з напрямку Самари — Лисичанська.

Саме тут вперше в Україні поставили промисловий каталітичний крекінг і риформінг. Пізніше освоїли бензин і дизель стандарту Євро-5. До 2008-го майданчик закривав близько 30% ринку нафтопродуктів. Потім завантаження впало. У 2012-му переробили 3,091 млн тонн. У 2016-му — близько чверті потужності. У 2017-му — 2,35 млн тонн. Працювало понад 4 тисячі людей, на початку 2020-х ближче до трьох тисяч.

Власник — ПАТ «Укртатнафта». У капіталі довго сиділи держава через «Нафтогаз» і структури, пов’язані з групою «Приват». Тут була своя багаторічна корпоративна війна за акції, суди, татарстанський слід. Для споживача на заправці це мало значення. Для інвестицій у модернізацію — велике. Гроші в колони вкладають тоді, коли зрозуміло, кому завод належить завтра вранці.

2 квітня 2022 року по підприємству вдарила російська авіація. Наступного дня тодішній очільник Полтавської ОВА Дмитро Лунін сказав, що завод «повністю знищений». Далі були удари 24 квітня, 12 травня (чотири ракети), 18 червня (шість ракет). У вересні й листопаді 2023-го — дрони, пожежі, знову зупинки того, що ще жевріло як база зберігання. За словами тодішнього прем’єра Дениса Шмигаля, від початку вторгнення по кременчуцькому майданчику випустили 69 ракет і 260 дронів. Розслідування CEOBS за супутниковими знімками фіксувало пошкодження щонайменше 19 великих резервуарів уже після першої квітневої атаки.

Помічав одну й ту саму помилку в розмовах: «Кременчук стояв, отже галузь жила». Ні. Він був останнім великим, і навіть він роками працював на мізерному завантаженні. Ракетний удар не вбив квітучий кластер. Він зняв останню велику установку, яка ще диміла.

Лисичанський НПЗ: зупинили ще 2012-го

Другий за потужністю. Першу чергу запустили в жовтні 1976-го, другу — 1979-го. Стартова потужність була близько 8 млн тонн, потім її наростили. Дві установки АВТ давали близько 16 млн тонн первинної переробки. На початку 1990-х рекорд — 23,7 млн тонн сировини за рік. Був крекінг на 2,2 млн тонн, гідроочистка дизелю й гасу, ізомеризація бензину, сірка, поліпропілен, бітумний блок.

Після 2000-го контроль перейшов до ТНК, згодом — до структур «Роснефти». 15 березня 2012 року завод зупинили: офіційно через збитковість і «ремонт». Ремонт затягнувся назавжди. Частина аналітиків прямо писала, що російському власнику було вигідніше годувати український ринок своїм пальним, ніж тримати конкурента в Луганській області. Це одна з версій, не вирок суду. Факт простіший: з 2012-го колонна переробка там не йшла.

У 2014-му Лисичанськ уже був у зоні бойових дій. У 2022-му завод штурмували, територія опинилася в окупації. Обладнання, яке 10 років стояло без сировини, війна точно не поліпшила. Відновлення цього майданчика — питання не «коли включити рубильник», а чи буде взагалі українська влада над Лисичанськом і що від установок лишиться.

Дрогобич і Надвірна: де галузь починалася

Західні нафтопереробні заводи України — це не радянський гігантизм, а старі європейські промисли. Борислав, Дрогобич, Надвірна. Тут нафту гнали ще за Австро-Угорщини, коли Львівщина була ближчою до Відня, ніж до Казані.

НПК «Галичина» в Дрогобичі — найстаріше нафтопереробне підприємство країни. Рік заснування — 1863-й, інколи згадують 1866-й. Потужність на середину 2000-х — близько 3,5 млн тонн, у пізніших оцінках ближче до 2,3 млн. Після кризи 2008–2009 років модернізацію згорнули, переробка вщухла. У власності довго були Фонд держмайна (25%) і офшорні компанії орбіти «Привату». Борг перед «Укрнафтою» рахували мільярдами. У грудні 2023-го суд відкрив справу про банкрутство, пізніше підприємство визнали банкрутом із зобов’язаннями понад 18 млрд грн.

«Нафтохімік Прикарпаття» в Надвірній збудували 1897-го як сезонний завод: працював улітку. Після війни відновили, у 1980-х це вже було механізоване підприємство з двома десятками видів продукції — від бензину до парафіну, коксу й синтетичних жирних кислот. Потужність на 2005-й — 2,6 млн тонн. 3 вересня 2008-го групу «Приват» оголосила зупинку переробки, 15 січня 2009-го завод став. На той момент там працювало близько 1,5 тисячі людей. У 2008-му переробили лише 281,4 тис. тонн — на 67% менше, ніж роком раніше. У травні 2025-го надвірнянська громада просила націоналізувати майданчик через ризик екологічної аварії на законсервованому господарстві. Це вже не про бензин. Це про те, що мертвий НПЗ теж небезпечний.

Західні майданчики мають одну перевагу, якої немає в Кременчука й Лисичанська: вони далі від фронту і ближче до ЄС. Сергій Куюн з Консалтингової групи «А-95» саме тому називав Дрогобич цікавішим для післявоєнного рестарту, ніж Одесу. Логістика, труба від південного порту, менше прямого конфлікту з кременчуцьким хабом. Але «цікавіший» не означає «готовий». Після 15 років простою ви купуєте не завод, а майданчик, борги й іржу.

Одеса і Херсон: південь без переробки

Одеський НПЗ поставили в 1937–1938 роках у Пересипському районі як крекінг-завод під бакинські мазути. Під час Другої світової обладнання евакуювали до Сизрані. Після відновлення перейшли на нафту, у 1970-х припинили скид промстоків у Чорне море. У 1994-му італійці поставили гідроочистку дизелю й авіакеросину. На 2005-й потужність — близько 2,8 млн тонн, глибина переробки колись сягала понад 70% — як для України, непогано.

З 1999–2000 років контроль узяв «Лукойл». У жовтні 2010-го завод зупинили: ринок, схема постачання нафти, економіка. У червні 2013-го росіяни продали майданчик корпорації СЄПЕК Сергія Курченка. Було коротке «відновлення випуску», потім знову тиша. У 2017-му держава конфіскувала актив, далі — інвентаризації, непрацюючі колони, суперечки навколо АРМА. Куюн окремо підкреслював: залишки одеського заводу розтягнуті, майданчик всередині міста, цінність сумнівна. Плани «запустити в наступному році», які періодично з’являються в обласних програмах, поки що звучать як політичне бажання, а не як графік монтажу.

Херсонський НПЗ — 1938 рік, третій за розміром, 7,1 млн тонн. У серпні 2005-го його зупинили на реконструкцію. Реконструкція мала закінчитися до 2010-го. Не закінчилася. Власність крутилася навколо групи «Континіум» Ігоря Єремєєва. Перший етап модернізації колись рапортували як завершений, запуск відкладали. Далі прийшла окупація Херсона, деокупація міста, постійні обстріли. Говорити про рестарт заводу в зоні регулярних ударів — це фантазія, не енергетична стратегія.

Шебелинка: не класичний НПЗ, але пальне давала

Шебелинський газопереробний завод під Андріївкою на Харківщині запустили 1960-го. Належить «Укргазвидобуванню» в групі «Нафтогаз». Проєктна потужність по сировині — близько 1 млн тонн на рік (у звітах фігурує й 1,05 млн). Це не 18 мільйонів Кременчука. Але завод умів робити товарні бензини А-92 і А-95, дизель і скраплений газ. З 2018-го продукцію продавали під брендом Shebel, зокрема Shebel 95 стандарту Євро-5.

Цифри, які можна перевірити. 2018 рік: 481,1 тис. тонн сировини, 388,2 тис. тонн світлих продуктів, з них 130,6 тис. тонн бензинів і 85 тис. тонн дизелю, плюс 164,8 тис. тонн LPG. 2021 рік: 440,6 тис. тонн сировини. Планували установку ізомеризації на 150 тис. тонн і подвоєння випуску бензинів Євро-5 до 300 тис. тонн до 2025-го. Війна ці плани перекреслила. Харківська область — прифронтова. Завод потрапив під удари на початку вторгнення й зупинив повноцінну роботу. Точного відкритого балансу переробки за останні роки держава не викладає. Сама відсутність регулярної статистики вже багато говорить.

Шебелинку часто викидають зі списку «справжніх НПЗ», бо це газопереробка з конденсатом. Для бака автомобіля різниця невелика: якщо з установки виходить Євро-5, це пальне. Для енергетичної безпеки країни малий робочий ГПЗ корисніший за мертвий 16-мільйонник.

Чому галузь згасла ще до ракет

Зручна казка: «все зруйнувала війна». Ні. Війна добила. Ломати почали раніше, і ламали одразу з кількох боків.

Дешеве російське й білоруське пальне заходило на ринок швидше, ніж український завод встигав відбити інвестиції в гідроочистку.
Глибина переробки 55–65% робила економіку слабкою: багато мазуту, мало маржі на світлих.
Власність була токсичною — російські компанії, офшори, суди за акції. Хто вкладатиме сотні мільйонів євро в актив, який можуть відсудити?
Євростандарти з 2010-х вимагали сірки «як у ЄС», а установки 1970-х цього не вміли без модернізації.
Труби й порти були заточені під східну нафту. Коли цей потік став політичною зброєю, заводи залишилися без зрозумілої сировини.

До лютого 2022-го з великих гравців дихали двоє: Кременчук і Шебелинка. Решта — Лисичанськ, Одеса, Дрогобич, Надвірна, Херсон — стали в проміжку 2005–2014 років. Разом два живі майданчики закривали до 20% ринку світлих нафтопродуктів. Решту вже тоді возили. Просто возили з Мозиря й російських НПЗ, а не з Гданська й Констанци.

Є ще побутова ілюзія, яку я ловив у розмовах із водіями на трасах. Мовляв, «у нас же своя нафта, чого б не гнати бензин». «Укрнафта» в 2023-му видобула 1,410 млн тонн нафти з конденсатом, у 2024-му — 1,418 млн. Це вся найбільша нафтова компанія країни. Великий НПЗ на такому обсязі навіть не чхне. У 2018-му, за оцінками балтійських енергетичних оглядів, українські заводи переробили близько 2,7 млн тонн, і приблизно 80% цієї сировини було українського походження. Тобто внутрішній видобуток закривав маленький заводський режим, не індустріальний голод ринку.

Що змінила війна

З весни 2022-го логіка ринку перевернулася. Власну велику переробку вибили. Імпорт із Росії та Білорусі відпав. Залишилися Європа, море, автоцистерни, залізниця. Це боляче вдарило по ціні влітку 2022-го — хто жив тоді в Україні, пам’ятає черги й талони краще за будь-який графік. Далі ринок навчився. Імпортери вибудували плетиво контрактів. Мережі ОККО, WOG, UPG та інші тримають левову частку ввезення бензину.

Паралельно зникла «подушка» міні-НПЗ. До 2022-го, за оцінкою Куюна, вони давали 25–30% ринку — часто з питаннями до якості й податків. Після ударів по нафтобазах і маленьких установках їхня частка впала нижче 10%. Тіньовий сегмент стиснувся не через раптову любов до акцизу. Просто ворог палив резервуари, а «сірі» майданчики не мають ні ППО, ні страховки.

Зворотний бік: українські дрони б’ють уже по російських НПЗ. Це не відновлює Кременчук. Але це показує, наскільки крихка нафтопереробка як така. Великий завод — ідеальна мішень: пожежа видна з космосу, ремонт триває місяцями, паливо зникає з регіону. Будувати новий гігант «як раніше» під час війни — запрошення до наступного удару.

Звідки зараз бензин і дизель

Після 2022-го імпорт бензину стабілізувався близько 1,24 млн тонн на рік — майже як у 2021-му. Різниця в географії. Тоді близько 85% (близько 1 млн тонн) йшло з Білорусі. Тепер той самий мільйон тонн заходить із ЄС. Польща й Румунія тримають близько 46% бензинового імпорту. Додаються Литва, Німеччина, Греція. Дизель — інша вагова категорія. 2024 року його ввезли 6,65 млн тонн, це близько трьох чвертей усього імпорту моторного пального. У окремі місяці 2025-го помітну частку взяла Індія — з усіма питаннями, з якої саме нафти зварено цей дизель.

Параметр	До 2022 (орієнтир)	Після ударів по НПЗ
Велика внутрішня переробка	Кременчук + Шебелинка, до 20% світлих	Фактично відсутня як система
Міні-НПЗ	25–30% ринку	менше 10%
Бензин	~1,2 млн т, з них ~1 млн т з Білорусі	~1,24 млн т імпорту з ЄС та інших
Дизель	змішаний імпорт, зокрема зі Сходу	6,65 млн т імпорту в 2024-му, Європа + море
Головний ризик	залежність від РФ/Білорусі	логістика, акцизи, якість дальнього ресурсу

Цифри імпорту — з відкритих оглядів enkorr та профільних моніторингів ринку. Вони скачуть місяць до місяця: акциз, курс, удари по нафтобазах, черги на кордоні. Тренд стійкий. Україна більше не є країною, яка переробляє свою (і чужу) нафту в товарне пальне в промислових обсягах. Вона є великим імпортером світлих нафтопродуктів з диверсифікованою, але все одно вразливою логістикою.

Чи варто відновлювати заводи

Коротко: так, але не всі і не «як було». Новий НПЗ «з нуля» на 10 млн тонн — це орієнтовно близько 6 млрд євро. Модернізація кременчуцького майданчика до війни оцінювалася приблизно в 1 млрд євро. Після десятків ракет ціна інша, і її чесно ніхто не назве, поки не буде аудиту кожної колони.

Має сенс думати не про шість заводів, а про одну-дві сучасні черги з високою глибиною переробки, гідроочисткою й гнучкою сировиною. Краще 4–5 млн тонн реального Євро-5, ніж 50 млн тонн міфічної потужності. Локація — окрема розмова. Кременчук зручний по трубах і центру країни, але вже довів, що є пріоритетною ціллю. Дрогобич ближче до кордону ЄС. Одеса дає море, але завод стоїть у місті, а порт б’ють. Лисичанськ і Херсон зараз не про економіку.

Що точно не спрацює:

Чекати «після перемоги» і нічого не проєктувати. Конкурс, ОВНС, підрядники, каталізатори — це роки.
Запускати міні-НПЗ як заміну великій переробці. Собівартість висока, якість гуляє, акцизний контроль слабший.
Будувати знову 18-мільйонний гігант в чистому полі. Ринок країни стільки не з’їсть, а ворог з’їсть охоче.
Плутати консервацію з активом. Стоячий завод без персоналу й запчастин за п’ять років перетворюється на брухт із екологічним хвостом.

За спостереженнями, найчастіше «відновимо за рік» кажуть люди, які не бачили вакуумну колону після п’ятнадцяти років простою. Іржа, розкрадені насоси, мертві системи КВПіА, відсутність зварників із допуском. Це не слайд у презентації. Це 18 місяців лише на те, щоб зрозуміти, що ще живе.

Приватний інтерес тут можливий. Мережі, які вже возять пальне, мають і гроші, і розуміння ринку. Куюн окремо згадував ОККО як приклад компанії з доступом до міжнародного кредиту. Держава може дати майданчик, трубу, гарантії по сировині. Але без захисту неба жоден банк не підпише кредит на НПЗ у зоні досяжності «шахедів». Спочатку ППО й укриття установок, потім зварювання.

Для звичайного споживача практичний висновок простіший за індустріальні мрії. Дивіться не на заголовки «Україна має 50 млн тонн потужностей», а на факт у чеку на заправці: пальне майже напевне імпортне. Має сенс обирати мережі з прозорим паспортом якості, не ганятися за найдешевшим літром із незрозумілої бочки. Якщо цікавитеся темою як громадянин — читайте митну статистику й звіти «Нафтогазу», а не фейсбучні карти «всі НПЗ працюють». Застаріла вікі-табличка зі статусом «діючий» уже багато кому зламала картину світу.

Галузь можна повернути. Не в радянському розмірі, не завтра, і не всі шість точок на карті. Один сучасний завод із нормальною глибиною переробки плюс живий видобуток «Укрнафти» й конденсат «Укргазвидобування» — це вже інша країна, ніж колона бензовозів на Ягодині. Поки цього немає, нафтопереробні заводи України залишаються уроком: потужність на папері не пече хліб і не заливає бак.

Кількість переглядів: 5