Коротко:
- Народився 22 листопада 1978 року в Києві в акторській родині.
- Закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого у 2003 році.
- Відомий головною роллю Івана Додоки у фільмі «Той, хто пройшов крізь вогонь» і голосом Капітана Америки в українському дубляжі.
- З перших днів повномасштабного вторгнення пішов у ТРО, потім служив розвідником у десантно-штурмових військах.
- Отримав важке мінно-вибухове поранення під Соледаром 9 січня 2023 року.
- Заслужений артист України (2023), автор збірки поезій «Словоспів», викладач і капітан ЗСУ.
Дмитро Лінартович — людина, у якій творчість і військова служба злилися в одне ціле. Актор театру, кіно й дубляжу, поет, бард, викладач і офіцер. Його знають і за ролями на екрані, і за голосом, яким говорять герої голлівудських блокбастерів українською, і за тим коротким відео з евакуаційних ношів під Соледаром, де він, увесь у бинтах, каже: «Ми на Богом даній землі! Нас ніколи не зламати! Ми перемагаємо! Слава Україні!»
Сьогодні він капітан Збройних сил України, продовжує виступати, писати й викладати. Історія Лінартовича — це історія людини, яка не розділяє мистецтво і захист рідної землі. І саме тому вона чіпляє.
Ранні роки та шлях до сцени
Дмитро Костянтинович Лінартович народився 22 листопада 1978 року в Києві. Батько — Костянтин Лінартович, актор і режисер. Мати — Наталія Заболотна, театральна актриса. Родина була творча, тож питання, ким стане хлопець, навряд чи стояло гостро.
Школу він закінчив у Києві. Улюбленими предметами були українська література, фізкультура і малювання. Після школи пішов служити в прикордонні війська. А вже потім вступив на акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Диплом отримав у 2003 році.
Перша помітна роль трапилася ще під час навчання — у фільмі Михайла Іллєнка «Невелика подорож на великій каруселі» (2002). Але справжнім проривом стала головна роль у стрічці того ж режисера «Той, хто пройшов крізь вогонь» (2011–2012). Іван Додока — військовий льотчик з Полтавщини, прототип якого — реальний пілот Іван Доценко. Роль складна, багатошарова: війна, полон, табори, Канада, індіанське плем’я. Лінартович зіграв її так, що глядачі запам’ятали надовго.
У практиці помічав: актори, які проходять через такі ролі, часто змінюються самі. Дмитро не став винятком. Він і раніше цікавився військовою темою, а після цієї роботи вона стала частиною його внутрішнього світу.
Кіно, театр і голос, який знають мільйони
Після «Того, хто пройшов крізь вогонь» роботи пішли одна за одною. У 2015 році — «Гетьман» (роль Тугай-Бея), «Загублене місто». Потім «Осінні спогади» (2016), «Толока» (2020) — знову з Іллєнком, роль Івана. У 2022-му вийшов «Обмін» режисера Володимира Харченка-Куликовського, де Лінартович не лише зіграв (позивний «Моцарт»), а й став одним із співавторів сценарію. У 2023-му з’явилася короткометражка «Фосфор».
Паралельно — театр. Він грав у виставах київських театрів, зокрема в «Украденому щасті» за Іваном Франком (Михайло Гурман), у «Тарасі Бульбі», у роботах за п’єсами Олександра Вітри та Едуардо Де Філіппо. Зараз продовжує виходити на сцену театру «Берегиня».
Але окрема велика історія — дубляж. Лінартович озвучив понад двісті ролей. Найвідоміша — голос Капітана Америки (Кріс Еванс) у майже всіх фільмах Marvel українською: від «Месників» до «Месників: Завершення». Також його голос можна почути в «Мадагаскарі 3» (Шкіпер), «Піратах Карибського моря», «Я — легенда» та багатьох інших стрічках. За спостереженнями, саме цей голос зробив його впізнаваним навіть для тих, хто не ходить у кінотеатри на українські фільми.
З 2013 року він член Національної спілки кінематографістів України. З 2023-го — у правлінні спілки, опікується питаннями підтримки кінематографістів-військовослужбовців. У 2024-му прийнятий до Національної спілки письменників України.
Війна: від ТРО до Соледара
У 2015–2016 роках Дмитро вже мав досвід мобілізації. Тоді його навіть на час зйомок «Осінніх спогадів» відкликали з полігону завдяки клопотанню чеського продюсера. Але повномасштабне вторгнення змінило все.
24 лютого 2022-го він вивіз родину з Києва і повернувся в місто. Пішов у територіальну оборону. Брав участь в обороні Києва. Коли столицю розчистили, свідомо пішов далі — у десантно-штурмові війська. Пройшов 199-й навчальний центр, отримав спеціальність розвідника. Служив у складі підрозділів, які воювали на Херсонському напрямку, під Бахмутом і в Соледарі.
9 січня 2023 року під Соледаром отримав важке мінно-вибухове поранення і контузію. Уламки в голові й спині. Саме тоді з’явилося те відео, яке облетіло мережі: поранений, з перебинтованим обличчям, з ношів він говорить слова, які тоді потрібні були всім. Пізніше розповідав, що думав, ніби йому знесло пів обличчя — «немов ядро врізалося в скроню».
Реабілітація була довгою. Але він не зупинився. Отримав звання молодшого лейтенанта, згодом капітана. Нагороджений медаллю «За поранення» (важке), медаллю «Честь. Слава. Держава» від Київської міської ради, іншими відзнаками. У 2023 році йому присвоїли звання Заслуженого артиста України.
«Словоспів» і життя після поранення
Ще на фронті Дмитро писав вірші. Після поранення це стало однією з форм реабілітації. У 2023 році вийшла збірка «Словоспів». Вірші, народжені на війні, — про побратимів, про землю, про те, що тримає. Він і сам виконує їх під гітару. З’явився проєкт «Словоспів у ЗСУ»: виступи перед військовими, курсантами, пораненими в шпиталях, у школах і університетах.
За досвідом, саме такі зустрічі допомагають і йому самому. Він відкрито говорив, що інтенсивні виступи — по три-чотири на день — «притинали» його ПТСР. Творчість стала не втечею, а способом триматися.
Паралельно він викладає на кафедрі кіно- і телемистецтва Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Грає в театрі. Знімається. Пише. Виступає. Живе в Україні, а колишні дружина з двома синами — за океаном. Розлучення у 2025 році стало взаємним рішенням. Дмитро каже, що сини залишаються його синами, і він підтримує з ними зв’язок.
Що варто знати про його позицію
Лінартович не вірить у перемовини, поки триває війна в такому вигляді. Він прямо каже: коли ріжуть черево вагітній чи розстрілюють дитину, сідати за стіл важко. Водночас наполягає, що цивільне життя має тривати. Треба ходити в театри, пити каву, жити тут і зараз. Інакше, на його думку, ми вже програли.
Він критично ставиться до колег, які залишилися в Росії або мовчать. І так само відкрито підтримує тих, хто служить. У спілці кінематографістів опікується саме військовими й волонтерами з кіносередовища.
У практиці бачив, як люди після подібних поранень або закриваються, або, навпаки, стають ще більш публічними. Дмитро обрав другий шлях. І робить це без пафосу — просто як частину свого життя.
Фільмографія (основні роботи)
| Рік | Назва | Роль |
|---|---|---|
| 2002 | «Невелика подорож на великій каруселі» | акторська робота |
| 2011–2012 | «Той, хто пройшов крізь вогонь» | Іван Додока (головна) |
| 2015 | «Гетьман» | Тугай-Бей |
| 2015 | «Загублене місто» | Батько |
| 2016 | «Осінні спогади» | Анатолій |
| 2020 | «Толока» | Іван |
| 2022 | «Обмін» | Моцарт / Батько (співавтор сценарію) |
| 2023 | «Фосфор» | Максим |
До цього додається величезний список дубляжу і театральних робіт.
Дмитро Лінартович сьогодні — не просто актор чи військовий. Це людина, яка показала, що можна поєднувати кілька світів і залишатися собою. Якщо ви ще не дивилися «Той, хто пройшов крізь вогонь» — подивіться. Якщо чули його звернення з ношів — згадайте. А якщо є можливість потрапити на його «Словоспів» — сходите. Там живе те, що важко передати словами в статті.
Він продовжує служити, творити і говорити. І, здається, саме в цій комбінації його сила.
Leave a Reply