У вихорі перших років незалежності України, коли радянська система розпадалася, а нові правила гри ще тільки формувалися, один чоловік з донецьких шахт зумів побудувати справжню бізнес-імперію. Євген Олександрович Щербань став символом тієї епохи — амбіційного, жорсткого та надзвичайно успішного гравця, чиє ім’я досі викликає суперечки та інтерес. Його шлях від заступника директора шахти до одного з найбагатших людей країни, а потім — трагічна смерть у донецькому аеропорту 3 листопада 1996 року — це не просто біографія. Це історія про те, як швидко змінювалися долі, коли на кону стояли мільйони та влада.
Його вбивство сколихнуло всю Україну. Разом із дружиною Надією Щербань загинули ще кілька людей. Виконавців знайшли, а ось справжні замовники досі залишаються в тіні. Ця справа стала частиною великої мозаїки донецьких розбірок 90-х, де бізнес і політика перепліталися так щільно, що межа між ними стиралася. Сьогодні, майже тридцять років потому, історія Щербаня допомагає зрозуміти, як формувалася олігархічна система на сході України та яку ціну платили за неї люди.
Ранні роки: від Костянтинівки до донецьких шахт
Євген Щербань народився 18 січня 1946 року в невеликому селищі Костянтинівка на Харківщині. Післявоєнне дитинство та юність пройшли в типових радянських умовах — праця, дисципліна та чітке розуміння, що успіх треба заробляти власними руками. У підлітковому віці він переїхав до Донецька, де й почав свій шлях у промисловості.
З 1972 по 1977 рік навчався в гірничо-промисловому училищі, а потім — у Донецькому політехнічному інституті. Працював гірничим інженером на шахті «Кіровська». Кар’єра розвивалася впевнено: з часом Щербань дослужився до посади заступника директора. Це була не просто робота — це була школа виживання та розуміння реальної економіки великого промислового регіону. Шахта вчила відповідальності за людей і за результат.
Коли наприкінці 80-х почалася перебудова, а потім і розпад СРСР, багато хто розгубився. Щербань же побачив у хаосі шанс. У 1988 році він залишив шахту та кинувся в нову реальність — кооперативи та перші приватні структури.
Перші кроки в бізнесі: кооперативи та корпорація АТОН
На початку 90-х Щербань організував кооператив «Прогрес». Це був типовий для тієї пори шлях: брати те, що дає ринок, і швидко масштабувати. Згодом з’явилася корпорація «АТОН» — структура, яка об’єднала десятки підприємств. З ім’ям Щербаня пов’язували компанії «АМЕСТ», «Фінансист» та спільне підприємство «Гефест», яке володіло мережею автозаправних станцій у Донецькій області.
Він швидко увійшов у газовий ринок та торгівлю енергоносіями. У ті роки контроль над поставками газу означав не лише прибуток, а й реальний політичний вплив. «АТОН» став однією з найпотужніших структур регіону. За оцінками сучасників, Щербань входив до числа найбагатших людей України вже на початку 90-х.
Його стиль роботи відрізнявся рішучістю та вмінням знаходити партнерів. У період приватизації та первісного нагромадження капіталу такі якості були вирішальними. Багато хто бачив у ньому «донецького барона», який уміє захищати свої інтереси та будувати альянси.
Політична арена: депутат і впливовий гравець
У 1994 році Щербань переміг на виборах до Верховної Ради другого скликання від Волноваського округу Донецької області. Він балотувався як самовисуванець, але швидко увійшов до Ліберальної партії України та фракції «Соціально-ринковий вибір». Короткий час працював позаштатним радником прем’єр-міністра Віталія Масола.
У парламенті він займався питаннями молоді, спорту та туризму, але головне — лобіював інтереси промислового сходу. Щербань виступав за сильну регіональну економіку, приватизацію та створення умов для бізнесу. Його політична вага підкріплювалася економічною могутністю. У ті роки бізнесмени-депутати були нормою, і Щербань став одним із найяскравіших прикладів такого симбіозу.
Імперія впливу: газ, металургія та зв’язки з ІСД
На піку впливу Щербань контролював значні активи в енергетиці та промисловості. За твердженнями його сина та матеріалами українських медіа, він був одним із ключових акціонерів та співзасновників Індустріального союзу Донбасу (ІСД) — холдингу, що об’єднував сотні великих підприємств Донецької та Луганської областей.
ІСД став одним із найбільших промислових конгломератів України. До сфери інтересів Щербаня входили металургія, постачання газу та нафтопродуктів, будівництво та фінансові операції. Мережа АЗС «Гефест» давала стабільний дохід та видимість у регіоні.
У 1995–1996 роках, після вбивства Ахатя Брагіна, Щербаня часто називали одним із найвпливовіших людей Донбасу. Його імперія давала робочі місця тисячам людей і формувала економічний ландшафт регіону.
Ось коротка хронологія ключових етапів його бізнесу:
| Рік | Подія | Значення для бізнесу |
|---|---|---|
| 1988–1990 | Кооператив «Прогрес» | Перший крок у приватний бізнес, торгівля та накопичення капіталу |
| 1992 | Створення корпорації «АТОН» | Формування великої структури з фокусом на енергоносії та промисловість |
| 1994–1995 | Розширення на газовий ринок та АЗС «Гефест» | Контроль над важливими активами в Донецькій області |
| 1995–1996 | Участь в ІСД | Вихід на рівень одного з найбільших промислових холдингів України |
Ці структури заклали основу для багатьох підприємств, які пізніше продовжили роботу під іншими власниками.
Трагедія 3 листопада 1996 року: вбивство в аеропорту
3 листопада 1996 року близько полудня Євген Щербань разом із дружиною Надією повертався приватним літаком Як-40 з Москви, де був на ювілеї Йосипа Кобзона. Літак приземлився в донецькому аеропорту. Щойно Щербань вийшов на злітну смугу, невідомі відкрили вогонь.
Два виконавці — Вадим Болотських («Москвич») та Геннадій Зангеліді («Зверь») — діяли професійно. Болотських вистрілив Щербаню в голову з близької відстані. Зангеліді почав хаотичну стрілянину з автомата. Загинули дружина Надія, бортмеханік, авіатехнік та інспектор аеродромної митниці. Сам Зангеліді випадково поранив свого напарника.
Автомобіль злочинців спалили на околиці міста. Слідство швидко вийшло на виконавців, яких пов’язали з «бандою Кушніра». Їх засудили. А ось питання про замовників залишилося відкритим.
Ця подія стала одним із найгучніших злочинів 90-х. Вона показала, наскільки небезпечною стала боротьба за активи в пострадянській Україні.
Його загибель стала символом жорстокої епохи переділу власності, коли життя людини коштувало менше, ніж контроль над заводами та газовими потоками.
Розслідування та політичні версії
Офіційно замовників так і не встановили. Слідство тривало роками і неодноразово ставало інструментом у політичній боротьбі. У різні періоди називали різні імена: Віктора Януковича, Ріната Ахметова, Павла Лазаренка, Юлію Тимошенко та інших.
У 2011 році заступник генпрокурора Ренат Кузьмін озвучив версію про причетність Тимошенко, але вона не отримала остаточного підтвердження в суді. Багато експертів вважають, що справжні причини крилися в боротьбі за контроль над ІСД та газовим ринком Донбасу.
Сини Щербаня — Руслан та Євген — неодноразово заявляли, що розслідування було неповним. У 2020 році вийшов документальний фільм «Спадкоємець» (hromadske), де молодший син Євген детально розповів про претензії до активів батька. За його словами, після загибелі Щербаня частина підприємств, зокрема заправки «Гефест» та частка в ІСД, перейшла під контроль інших гравців. Фільм викликав широкий резонанс і судові суперечки.
Спадщина: сини, боротьба за активи та уроки епохи
Після смерті батька сини опинилися в центрі уваги. Руслан Щербань певний час був депутатом Донецької обласної ради. Євген-молодший присвятив роки власному розслідуванню та спробам повернути спадок.
Їхня історія — це окрема драма про те, як діти олігархів 90-х намагалися розібратися в заплутаних схемах приватизації. Деякі активи вдалося відстояти через суди, інші — ні.
Сьогодні ім’я Щербаня асоціюється не лише з успіхом, а й з трагедією та незавершеними справами. Його історія нагадує, наскільки крихкою була правова система в ті роки та як дорого коштувала боротьба за вплив.
Спадок Євгена Щербаня — це не тільки підприємства та гроші, а й питання, які досі турбують українське суспільство: хто насправді керував процесами в Донбасі 90-х і чому багато злочинів тієї епохи залишилися нерозкритими.
Історія Щербаня вчить, що швидке збагачення в умовах слабких інститутів майже завжди супроводжується високими ризиками. Вона показує, як особиста амбіція одного чоловіка переплелася з долею цілого регіону. І головне — наскільки важливо для країни мати сильну правову систему, щоб такі трагедії не повторювалися.
Сьогодні, коли Україна бореться за своє майбутнє, уроки 90-х залишаються актуальними. Вони нагадують, що справжня сила держави — не в окремих сильних гравцях, а в прозорих правилах гри для всіх.
Leave a Reply