Особливості містичної фотографії

Ярослав фотографує у жанрі хоррор. Коли дивишся його фото — захоплення змішується зі страхом: образ настільки живий і натуральний.

Як ти почав фотографувати?

Це почалось давно, дівчина, з якою я тоді зустрічався, вчилася на дизайнера і почала фотографувати на плівку старим фотоапаратом “Зенит”. У неї в університеті був предмет фотографія і треба було здавати залік.

Мені подобалось те, що вона робить, захотілось і самому спробувати. Я тоді мав “ФЕД”, але він мене не влаштовував, тому купив собі німецький фотоапарат “Praktica” і почав фотографувати ним на плівку.

То був 2011-й рік, я отак фотографував, змінив купу об’єктивів, шукав те, що мені найбільше підійде, поки не купив середній формат “Київ”, а потім ще і цифровий —  “Pentax K5”, завжди його хотів, поважаю цю фірму.

Після плівки у мене лишився осад, що фотографій має бути декілька, я не можу фотографувати багато, з сету 3, максимум 5 фото — толкові, а решта — клони, як слова-синоніми, тобто той самий одяг, локація, настрій, ідеї.

 

Якою була перша фотосесія?

Я фотографував маленьку руденьку дівчинку, тоді скинув їй лиш декілька фото, бо був у шоці: ті, що вдались — класні, але їх було надто мало, і справа навіть не у фокусі, сама композиція вийшла якась абсурдна, я навіть не хотів, щоб хтось ці фото бачив. Хоча, дівчині сподобалось, вона зізналась, що чекала гіршого.

 

 

Можеш пригадати найдотепнішу ситуацію з практики?

У 2013-му році я фотографував одну дівчину, фото задумувались темні, містичні, таємничі.

Дівчина одяглась у довге біле плаття і, для епічності, мала бути боса. То був жовтень, холодніший, ніж зараз зима, а локацією був ліс, осіння стежка.

Я зі своїм “Києвом” налаштовую світло — у нього плівка — 12 кадрів, хочеться, щоб кожен був класним. Все треба скомпонувати, а вона — нетерпляча, взагалі не знаю, нащо вона мені подзвонила, вона не для такого, типова дівчинка-гопник з району.

Фото мали бути із старим ржавим гасовим ліхтарем, мені було треба, щоб він горів, а ліхтар такий, що туди вже не те, що гас не заллєш, там і “фітіль” не вставиш, ручка, яка його підкручує — погнута, ржава, загалом — він недієздатний. Я скрутив просочену гасом тканину і засунув туди, воно горіло недовго, але для фотосету мало вистачити.

Дівчина повинна була тримати його у руках, але дуже боялась, казала, що згорить. Я їй: “ ну чого ти згориш, це ж ліхтар, у ньому має бути вогонь, руки твої захищені”, а вона почала істерити, панікувати.

І постійно “ну, давай швидше, як мені стати?”. Вона була дерев’яна, я її повністю ставив — позу, руки, а як тільки відходив на кілька метрів —  знову стоїть рівно, дивиться на мене: “ну що, ти сфоткав?”. Кажу їй стати назад, як стояла, а вона вже не знає як.

Це все тривало три години, я не зробив навіть 6 кадрів.

 

Що ти робиш, щоб налашуватись на фотосесію?

Настрій може зіпсуватись від банальних факторів — довго чекаєш на людину, замерзаєш, або людина без настрою, хамить, і у тебе вже емпатія, фотографуєш так, щоб відфотографувати. А на хороші ідеї у мене завжди є настрій, бо якщо я це придумую, а так зазвичай і буває, у мене є бажання це втілити.

 

 

Чи зустрічаєшся з людьми до фотосесії, чи знайомишся безпосередньо під час?

Це технічний момент, з людиною треба познайомитись. Взагалі, є такий психологічний прийом — перша зустріч з людиною має бути коротка, про це якийсь психолог писав. Коли перша зустріч довга — людина може скласти про тебе якусь думку: негативну, або позитивну. А коли коротка — людина не встигає скласти думку і на другій зустрічі у неї є відчуття, що вона тебе знає і людина вже краще тебе аналізує, глибше дивиться, легше говорить. Тому, бажано зустрітись на тижні, побачити людину, поговорити про одяг.

 

Які місця для фотосесії порекомендуєш?

Мені подобається парк, я люблю відкриті діафрагми, а парк дає розкритись об’єктиву: фон і точкове світло створюють класне “боке”, бо світло пробивається крізь листя. Також, люблю нічні фото, у Франківську дуже мало освітлених вулиць, де на задньому фоні багато лампочок,

зараз фотографую більше, бо поки що є святкова ілюмінація.

Я собі знайшов гарну вуличку біля ресторану “Фабрика”, там є підсвітка і фон.

 

 

Яку частину у твоєму житті займає фото?

Дуже малу, це зараз повноцінне хобі, у мене небагато вільного часу і я перестав хотіти фотографувати щось звичайне, просте, тобто “сфотографуй мене біля цього куща” мені не цікаво і я кажу, що не буду цього робити. У мене є робота, на якій отримую заробітну плату, я не прив’язаний до фотографії як “мені треба когось пофотографувати, бо треба поїсти” я хочу фотографувати те, що мені подобається.

Наостанок, чому саме хоррор?

Мені завжди подобалась містика, я бачив в інтернеті моторошні картинки і міг їх довго розглядати, захотів робити щось схоже, тим більше, у нас мало фотографів, які б публікували схожі роботи. Звісно, є такі, що фотографують відьом на хеловін, але це не те, не відчувається душевність, бо навіть у страху є душевність. Та доводиться трохи відходити від цього стилю, бо місцеві люди це не дуже розуміють, часто говорять “не фотографуй таке, ти притягуєш до себе негатив, і ще в церкву після цього ходиш”.

 

Інтерв’ю підготувала Ірина Жукевич