Булінг у школі давно перестав бути «звичайними дитячим конфліктом» або «переросте». Це систематичне, навмисне насильство з чітким дисбалансом сили, яке завдає реальної шкоди психічному та фізичному здоров’ю дитини. У коридорах, на уроках, у чатах і навіть на шкільному подвір’ї розгортаються історії, які залишають шрами на роки. Сьогодні, коли українські діти переживають війну, переміщення та нестабільність, проблема набула нових відтінків — і водночас стала більш видимою завдяки свідомості батьків і педагогів.
За останні роки в Україні сформувалася чітка законодавча база та процедура реагування, з’явилися дослідження, які показують реальну картину. Булінг у школі зачіпає не лише жертву: він отруює атмосферу всього класу, впливає на кривдників і спостерігачів, а в перспективі — на суспільство загалом. Розуміння механізмів, раннє розпізнавання та послідовні дії дорослих здатні кардинально змінити ситуацію. У цій статті — глибокий розбір теми на основі актуальних даних 2025–2026 років: що таке булінг, наскільки він поширений, чому виникає, як його виявити та ефективно зупинити.
Що таке булінг у школі: чітке визначення та основні типи
Згідно з Законом України «Про освіту», булінг (цькування) — це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному чи сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням електронних комунікацій. Такі дії вчиняються щодо дитини або дитиною щодо інших учасників процесу і завдають або можуть завдати шкоди психічному чи фізичному здоров’ю потерпілого. Ключові ознаки: систематичність (повторюваність), наявність сторін (кривдник, жертва, спостерігачі) та наслідок у вигляді шкоди.
Булінг відрізняється від звичайного конфлікту саме дисбалансом сили та повторюваністю. Один випадок образи — це ще не булінг. Коли ж дитина щодня стає мішенню принижень, ігнорування чи фізичних утисків — це вже системна проблема, з якою школа та батьки зобов’язані працювати за чіткою процедурою.
Фахівці виділяють кілька основних типів шкільного булінгу. Кожен з них має свої прояви та наслідки, а часто вони комбінуються.
| Тип булінгу | Суть та механізм | Типові приклади |
|---|---|---|
| Психологічний (вербальний) | Систематичні образи, погрози, приниження, поширення чуток, ізоляція від групи | «Ти нікому не потрібен», прізвиська за зовнішність, бойкот у класі |
| Фізичний | Повторювані дії, що завдають тілесної шкоди або створюють загрозу | Штовхання, підніжки, ляпаси, пошкодження речей, заштовхування в кут |
| Економічний | Примус віддавати гроші, речі, їжу; пошкодження або крадіжка майна | «Дай обід або буде погано», вимагання грошей на «загальні потреби» |
| Сексуальний | Непристойні жести, жарти, дотики, поширення інтимних знімків або чуток | Коментарі про тіло, знімання в роздягальні, сексуальні погрози |
| Кібербулінг | Агресія через гаджети та соцмережі, часто анонімна та цілодобова | Фейкові акаунти, цькування в чатах класу, поширення принизливих відео |
Кібербулінг особливо небезпечний, бо жертва не може «піти додому і забути» — переслідування триває 24/7, а аудиторія може бути величезною. Дослідження показують, що багато дітей зазнають одночасно кількох типів булінгу.
Наскільки поширений булінг у школах України: актуальні цифри 2025–2026
Офіційна статистика фіксує лише верхівку айсберга — зареєстровані протоколи. За даними Національної поліції через аналітику Опендатабот, у 2025 році за перші десять місяців склали 234 адміністративні протоколи за булінг (на 7 % більше, ніж за аналогічний період попереднього року). У перші чотири місяці 2025-го — 130 протоколів, у середньому 32 на місяць. У 2026 році на початку року спостерігалося певне зниження — 107 протоколів за перші місяці (на 18 % менше, ніж торік). Водночас кількість звернень до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини зросла на 55 % — до 191 у 2025 році.
У масштабному всеукраїнському дослідженні 2023–2024 років 51,3 % учнів 5–9 класів зазначили, що неодноразово ставали жертвами булінгу. Серед дівчат показник сягав 55,9 %, серед хлопців — 46,2 %. З вересня 2022 року 24,7 % дітей стали мішенями цькування.
Різниця між опитуваннями та поліцейськими протоколами величезна: більшість випадків залишається нерозголошеними через страх, недовіру до дорослих або переконання «сам розбереться». Найчастіше жертвами стають діти, які відрізняються зовнішністю, поведінкою, хобі чи мовою (особливо після переміщення). У Києві та обласних центрах показники вищі, ніж у сільській місцевості чи на сході та півдні.
Чому виникає булінг: причини на різних рівнях
Булінг ніколи не виникає на порожньому місці. Це результат взаємодії кількох рівнів факторів. На індивідуальному рівні кривдник часто має потребу в домінуванні, низьку емпатію або сам зазнав насильства вдома. Жертва може бути сором’язливою, тривожною, мати видимі відмінності або просто опинитися в «неправильний» момент у «неправильній» групі.
Сімейне середовище відіграє ключову роль: моделі агресивної поведінки, брак емоційної підтримки або, навпаки, гіперопіка. Шкільний клімат — один з найпотужніших факторів. Якщо в закладі толерують агресію, вчителі ігнорують скарги або самі демонструють зневажливе ставлення, булінг розквітає. Групова динаміка в класі (пошук статусу, тиск однолітків) та ширший соціальний контекст (війна, економічна нестабільність, культура насильства в медіа) додають палива.
Після 2022 року з’явилися нові тригери: мовна ознака, статус «переселенця», травма війни, яка проявляється у підвищеній агресивності або, навпаки, вразливості. Дослідження зафіксувало зростання булінгу за мовною ознакою саме серед дітей, які переїхали.
Хто бере участь: ролі в «колі цькування»
Булінг — це не просто «двоє дітей сваряться». Це ціла система ролей. Кривдник (булер) — той, хто ініціює та підтримує насильство. Жертва (мішень) — дитина, проти якої спрямована агресія. Спостерігачі поділяються на прихильників (підтримують кривдника), захисників (намагаються допомогти) та пасивних свідків (мовчки спостерігають або відвертаються).
Пасивні спостерігачі часто відіграють вирішальну роль: їхня мовчазна згода дає кривднику «зелене світло». Коли навіть кілька дітей починають захищати жертву або просто не підтримують агресора, булінг швидко згасає. Саме тому робота з усім класом, а не лише з «проблемними» дітьми, дає найкращий ефект.
Як розпізнати булінг: сигнали, які не можна ігнорувати
Типові ознаки булінгу — систематичність, дисбаланс сили та наявність шкоди. Батьки та вчителі повинні звертати увагу на зміни в поведінці дитини: небажання йти до школи, тривога перед уроками, погіршення успішності, поява психосоматичних скарг (біль у животі, головний біль), пошкоджені речі або зникнення кишенькових грошей, ізоляція від однокласників, закриті акаунти в соцмережах або, навпаки, надмірне занурення в телефон.
У дитини можуть з’явитися синці, подряпини, яких вона не може пояснити, або вона починає «жертвувати» обідом чи речами. Важливо розрізняти: якщо дитина сама провокує конфлікти — це ще не обов’язково жертва булінгу, але якщо вона постійно в ролі «мішені» — потрібна негайна реакція.
Наслідки булінгу: ціна, яку платять усі
Наслідки булінгу для жертви часто стають довготривалими: зниження самооцінки, тривожні та депресивні розлади, проблеми з навчанням, соціальна ізоляція, психосоматичні захворювання. У найгірших випадках — суїцидальні думки та спроби. Дослідження послідовно показують зв’язок між досвідом булінгу в школі та погіршенням психічного здоров’я у дорослому віці.
Кривдники теж не виграють: у них вищий ризик проблем із законом у майбутньому, труднощі у стосунках, нижча емпатія. Спостерігачі, які звикають до насильства, можуть стати менш чутливими до чужого болю або самі потрапити в ролі жертви чи агресора пізніше. Для школи в цілому булінг створює токсичне середовище, знижує мотивацію до навчання та довіру до педагогів.
Кібербулінг: коли шкільні стіни більше не захищають
Сучасний булінг часто переходить у цифровий простір. Дитина може зазнавати цькування в класному чаті, через фейкові акаунти або поширення принизливого контенту. Особливість кібербулінгу — постійність (немає «кінця робочого дня»), ширша аудиторія та відчуття анонімності у кривдника. Багато дітей, які страждають від онлайн-цькування, не розповідають дорослим, бо бояться, що їм заблокують телефон або «зроблять ще гірше».
Ефективна протидія кібербулінгу вимагає цифрової грамотності як у дітей, так і у батьків: розуміння налаштувань приватності, вміння документувати докази та знання, куди звертатися (адміністрація школи, поліція, гарячі лінії).
Як реагувати: чіткий алгоритм для батьків та школи
При підозрі на булінг перше правило — не ігнорувати і не знецінювати почуття дитини. Батьки повинні вислухати, зафіксувати факти (дати, місця, свідки, скріншоти), звернутися до класного керівника або адміністрації школи. Згідно з наказом МОН № 1646, керівник закладу зобов’язаний організувати розгляд випадку, залучити психолога, батьків обох сторін та вжити заходів виховного впливу.
Якщо ситуація не вирішується на рівні школи або є ознаки кримінального правопорушення — звертаються до поліції. Важливо пам’ятати: покарання кривдника саме по собі рідко вирішує проблему. Найкращі результати дає комплексний підхід: підтримка жертви, робота з кривдником (часто він сам потребує допомоги), робота з класом та профілактика повторення.
- Зберегти спокій і вислухати дитину без осуду.
- Зафіксувати всі факти та докази.
- Звернутися до адміністрації школи письмово.
- Залучити шкільного психолога.
- За потреби — звернутися до поліції або Уповноваженого з прав людини.
- Забезпечити дитині професійну психологічну підтримку.
Після кожного етапу дорослі повинні пояснювати дитині, що відбувається, щоб вона не відчувала себе покинутою.
Профілактика булінгу: системна робота, яка дає результат
Найефективніша стратегія — не реагувати на окремі випадки, а створювати середовище, де булінг просто не приживається. Школи, які впроваджують комплексні програми (політика ненасильства, регулярні тренінги для вчителів і учнів, робота з батьками, соціально-емоційне навчання, чіткі правила та послідовне їх виконання), демонструють значне зниження рівня цькування.
Важливі елементи профілактики 2025–2026 років: тижні протидії булінгу («Стоп, булінг»), постійна робота психолога з класами, навчання цифрової безпеки, формування навичок емпатії та конструктивного вирішення конфліктів. Особливої уваги потребують діти з досвідом переміщення — створення інклюзивної атмосфери знижує ризик мовного та «новенького» булінгу.
Коли дорослі — батьки, вчителі, адміністрація — діють узгоджено і послідовно, коли дитина знає, що її почують і захистять, а кривдник зрозуміє, що агресія має наслідки, — булінг втрачає ґрунт під ногами. Це не швидке рішення, а системна, щоденна робота, яка формує культуру поваги та безпеки.
Булінг у школі — це виклик, з яким Україна навчилася дивитися прямо. Законодавство є, дослідження проводяться, свідомість росте. Залишається найважливіше: щодня обирати дію замість мовчання, підтримку замість байдужості та профілактику замість наслідків. Кожна дитина має право ходити до школи без страху — і це право реально захистити спільними зусиллями.
Leave a Reply