Смарагдова мережа об’єднує найцінніші природні території Європи під єдиним механізмом охорони оселищ і видів, які мають континентальне значення. В Україні мережа офіційно включає 377 територій, що охоплюють 11,4 відсотка суходолу країни, і ще 161 територія перебуває на етапі розгляду. Ця система не дублює національний природно-заповідний фонд, а доповнює його європейськими критеріями відбору та вимогами до управління.
Багато об’єктів мережі до включення не мали охоронного статусу. Їх додавання дозволило захистити степові поди, заплавні комплекси великих річок, крейдяні відслонення та карпатські полонини — ландшафти, які в інших країнах Європи майже зникли або збереглися фрагментарно. Україна виконує зобов’язання за Бернською конвенцією навіть у складних умовах, а після набуття членства в Європейському Союзі всі смарагдові території автоматично стануть частиною мережі Natura 2000.
Мережа вимагає не лише нанесення меж на карту, а й розробки планів управління, регулярного моніторингу та відновлення пошкоджених ділянок. Наразі лише близько 40–45 відсотків територій мають затверджені плани охорони, а sufficiency index — показник достатності захисту пріоритетних видів і оселищ — становить приблизно 45 відсотків. Це означає, що мережа ще потребує розширення та якісного наповнення.
Як виникла Смарагдова мережа і чому вона відрізняється від Natura 2000
Бернська конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі була підписана 1979 року під егідою Ради Європи. Для країн Європейського Союзу основним інструментом реалізації конвенції стала мережа Natura 2000, створена на базі директив про птахів та оселища. Для держав, що не входять до ЄС, Рада Європи розробила паралельний механізм — Emerald Network, або Смарагдову мережу.
Території мережі отримують статус Areas of Special Conservation Interest (ASCI). Щоб територія увійшла до мережі, вона має забезпечувати довгострокове виживання видів із Резолюції № 6 та оселищ із Резолюції № 4 Постійного комітету Бернської конвенції. Відбір відбувається за біогеографічним принципом: фахівці оцінюють, наскільки повно мережа репрезентує кожен вид або оселище в конкретному біогеографічному регіоні України — континентальному, степовому, альпійському чи паннонському.
На відміну від Natura 2000, Смарагдова мережа спочатку не передбачала жорстких обмежень господарської діяльності. Головна вимога — щоб будь-яке використання території не суперечило цілям збереження пріоритетних видів і оселищ. На практиці це означає можливість сталого сільського господарства, вибіркового лісокористування чи екологічного туризму за умови розробленого плану управління.
Етапи формування мережі в Україні
Україна ратифікувала Бернську конвенцію 1996 року, вона набрала чинності 1999-го. Реальна робота над мережею почалася 2009 року в рамках спільних програм Ради Європи та Європейського Союзу. Перші 151 територію підготувала благодійна організація «Інтерекоцентр». 2016 року Бернський комітет прийняв початковий перелік — близько 271 територію загальною площею 5,8 мільйона гектарів.
2017–2019 років основну роботу з розширення мережі виконала Українська природоохоронна група. Фахівці підготували обґрунтування для 106 нових територій, переважно річкових долин, степових балок, боліт та каньйонів, які раніше не мали охоронного статусу. У грудні 2019 року ці території офіційно додали до мережі під номерами 272–377. Загальна площа зросла приблизно до 7,4 мільйона гектарів.
| Етап | Рік | Кількість територій | Площа, млн га | Основний результат |
|---|---|---|---|---|
| Початкове формування | 2011–2016 | ~271 | 5,8 | Включення більшості існуючих заповідників і національних парків |
| Значне розширення | 2019 | +106 (загалом 377) | +1,6 (загалом ~7,4) | Додавання раніше неохоплених степових, заплавних і каньйонних комплексів |
| Поточний стан | 2025–2026 | 377 офіційних + 161 на розгляді | 11,4 % території України | Продовження роботи над розширенням до 20 % та розробкою планів управління |
За оцінками європейських партнерів, 160 із 377 офіційно прийнятих територій Смарагдової мережі та близько 30 відсотків усіх заповідних територій України зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій, пожеж, пересування важкої техніки та забруднення.
Які території вже увійшли до мережі і що вони охороняють
До мережі входять як класичні заповідні об’єкти — Поліський природний заповідник, Карпатські національні парки, Чорноморський біосферний заповідник, — так і території, які отримали статус саме завдяки європейським критеріям. Серед них — долини середніх і малих річок, де зберігаються заплавні ліси та лучні комплекси, степові ділянки на крейдяних відслоненнях Поділля та Приазов’я, полонини Боржави, де вдалося зупинити проєкт вітрової електростанції, що загрожував рідкісним видам.
Україна запропонувала та домоглася включення до Резолюції № 4 Бернської конвенції трьох нових типів оселищ, характерних саме для нашої території. Це підкреслює наукову цінність українського природного спадку для всієї Європи. Мережа охоплює місця перебування європейської болотної черепахи, широколистого нетопира, степового тюльпана, рідкісних видів метеликів та земноводних, чиї популяції в інших країнах континенту значно скоротилися.
Правовий статус та практичні обмеження
Спеціального закону «Про території Смарагдової мережі» досі немає — відповідний законопроєкт № 4461 зареєстровано 2020 року і він залишається на розгляді. Попри це, суди вже застосовують охоронний режим у спорах щодо забудови, видобутку корисних копалин чи розорювання степів на смарагдових територіях. Території розглядають як землі природоохоронного призначення, де пріоритет має збереження видів і оселищ.
Господарська діяльність повністю не заборонена. На більшості територій можливе традиційне сінокосіння, випасання худоби в помірних обсягах, вибіркові санітарні рубки за погодженими планами. Головна умова — відсутність негативного впливу на цільові види та оселища. Там, де плани управління вже розроблені, місцеві громади та землекористувачі отримують чіткі правила: де можна вести сільське господарство, а де — лише науковий моніторинг і відновлення.
Вплив війни та завдання відновлення
Бойові дії завдали мережі серйозних втрат. Пожежі знищили рослинність на великих площах, обстріли та пересування техніки порушили ґрунтовий покрив, токсичне забруднення вплинуло на водні екосистеми. Водночас дослідження показують, що навіть у воєнний період території з чіткішим охоронним статусом демонстрували кращі показники відновлення лісів порівняно з неохопленими ділянками.
Європейські програми, зокрема EU4Environment, підтримують оцінку пошкоджень, розробку пілотних планів відновлення та навчання фахівців місцевих адміністрацій. Один із перших повноцінних планів управління вже впроваджено на території Пирятянського національного природного парку. Відновлення смарагдових територій розглядають як частину загальної відбудови країни — з акцентом на екосистемні послуги, стійкість до кліматичних змін та створення робочих місць у сфері екотуризму й сталого природокористування.
Розширення Смарагдової мережі до 20 відсотків території України та доведення sufficiency index до рекомендованих 50–60 відсотків — це не лише природоохоронне, а й стратегічне завдання євроінтеграції, яке безпосередньо впливає на доступ до європейських фондів відновлення та довгострокове фінансування охорони довкілля.
Що далі: законодавство, плани управління та місцева участь
Для повноцінної роботи мережі потрібні три ключові елементи: ухвалення спеціального закону, створення національної бази даних біорізноманіття та розробка планів управління для всіх 377 територій. Без цих інструментів важко ефективно реагувати на порушення, планувати відновлення та залучати кошти.
Місцеві громади та землекористувачі поступово стають повноправними учасниками процесу. Там, де вже є плани управління, з’являється можливість поєднувати охорону природи з традиційними видами господарювання та розвитком зеленого туризму. Це створює передумови для того, щоб смарагдові території стали не «забороненими зонами», а просторами, де природа і людина співіснують на засадах сталості.
Смарагдова мережа — це не лише про рідкісні рослини і тварин. Це про збереження природної основи, від якої залежить якість води, родючість ґрунтів, стійкість ландшафтів до посух і повеней, а також про можливість майбутніх поколінь бачити і вивчати живу природу України в її повному розмаїтті. У 2026 році, коли країна обирає шлях відновлення, саме такі системні природоохоронні інструменти визначають, наскільки якісним і європейським буде це відновлення.
Leave a Reply